30 років після Пекінської декларації: роздуми над 69-ю сесією Комісії зі статусу жінок

2025 рік знаменує 30-ту річницю історичної Четвертої всесвітньої конференції з питань жінок та ухвалення Пекінської декларації й Платформи дій у 1995 році.

Шістдесят дев’ята сесія Комісії зі Статусу Жінок (Commission on the Status of Women, CSW) відбулася у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку 10–21 березня 2025 року. Захід зібрав делегат_ок від держав-членів, агентств ООН та неурядових організацій, акредитованих при Економічній і соціальній раді ООН (ECOSOC), з усього світу.

У цьому звіті подано ключові події, у яких взяли участь співробітниці Фонду імені Гайнріха Бьолля, упродовж другого тижня 69-ї сесії Комісії (17–21 березня 2025 року), а також висвітлено основні моменти обговорень.

Пріоритетною темою цього року стало оцінювання поточних викликів, що впливають на впровадження Пекінської платформи дій, а також подальше просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. У межах дискусій також розглядалася роль Платформи у досягненні Порядку денного сталого розвитку до 2030 року. Ці обговорення відбувалися на тлі дедалі складнішого глобального політичного контексту, зокрема через повернення консервативної риторики й політик у різних країнах, включно з політичним курсом президента США Дональда Трампа. Це викликало занепокоєння щодо потенційного згортання досягнень у сфері прав жінок та гендерної рівності.

Однією з провідних тем обговорень у різних форматах та просторах була політична представленість і розширення участі жінок. Забезпечення рівного доступу жінок до процесів ухвалення рішень, поряд із чоловіками, не лише посилює демократичне врядування й сприяє формуванню більш інклюзивної та ефективної політики, а й відіграє важливу роль у просуванні концепції відновного правосуддя (healing justice) — через подолання історичних нерівностей, підсилення голосів маргіналізованих груп і розвиток добробуту спільнот. Станом на січень 2025 року частка жінок у національних парламентах становила 27% — помітне зростання порівняно з 11% у 1995 році. У 2024 році жінки обіймали близько 21% посад послів у світі (в ООН загальна кількість жінок-послів уперше перевищила 5% лише у 1999 році).

У цьому контексті Україна зробила помітні кроки вперед, запровадивши у 2015 році гендерні квоти (20%) та заявивши про намір підвищити цю планку до 40% на наступних парламентських виборах. Це є свідченням сталого прагнення країни до розширення політичної участі жінок. Водночас повномасштабна війна Росії проти України суттєво ускладнила подальше просування цього процесу. Багато жінок, які були змушені покинути країну й шукати прихистку за кордоном, нині не мають права балотуватись через чинне законодавство, що вимагає п’ятирічного проживання на території України.

Завдяки квотному механізму, жінки нині займають 33% місць у парламенті Індії -приклад того, як такі інструменти можуть ефективно сприяти політичному представництву жінок і більш інклюзивному врядуванню. У Мексиці президенткою стала Клаудія Шейнбаум Пардо, а більшість у Сенаті становлять жінки (65 із 128 сенатор_ів). У Конгресі США жінки обіймають 24% місць. У Бразилії у 2022 році до парламенту були обрані дві трансгендерні жінки - ще один крок у напрямку інклюзії.

Попри суттєвий прогрес, жінки-політикині та активістки й далі стикаються з численними викликами: гендерною дискримінацією, переслідуваннями та насильством. Вони часто зіштовхуються із системними бар’єрами, які обмежують їхню участь і вплив у політичних процесах, а також із суспільними упередженнями, що підривають довіру до їхнього лідерства та знецінюють їхній внесок. Наприклад, попри досягнення, яких Бразилія досягла у 2022 році, у 2024-му вона залишалася найнебезпечнішою країною для трансгендерних людей - зафіксовано 106 вбивств, і країна зберігає цей трагічний "рекорд" уже 17 років поспіль.

Жінки у політиці часто стикаються з так званою "проблемою привабливості": рішучість і впевненість у поведінці можуть сприйматись негативно. Вони змушені балансувати між тим, щоби бути сильними лідерками й не здаватися "агресивними", водночас перебуваючи під постійним мікроскопом щодо своєї поведінки та зовнішності. Це упередження впливає на рівень підтримки, висвітлення у медіа й кар'єрне зростання, створюючи суттєві перешкоди для досягнення успіху.

Одним із підходів до подолання таких викликів є так званий "зіпер-метод"(“метод застібки”) - принцип чергування чоловіків і жінок у списках партій, що забезпечує гендерний баланс у виборних органах. Системне включення жінок у політичні позиції таким чином допомагає долати бар’єри участі та просуває гендерну рівність у політиці. Водночас важливо уникати токенізму - формального включення жінок або представни_ків інших маргіналізованих груп без реальної влади чи впливу. Такий підхід створює ілюзію прогресу, але зберігає існуючу систему домінування, підриває авторитет жінок і посилює шкідливі стереотипи. Справжня гендерна рівність потребує не просто присутності жінок у політиці, а їхньої змістовної участі та реального впливу.

Для підтримки цього процесу також надзвичайно важливо криміналізувати політичне насильство щодо жінок, що включає переслідування, погрози, а також фізичні або психологічні атаки, спрямовані на те, щоб відлякати жінок від участі в політичному житті. Деякі країни вже зробили важливі кроки в цьому напрямку. Наприклад, Болівія у 2012 році ухвалила знаковий закон, який спеціально криміналізує політичне насильство та переслідування жінок, що обіймають  публічні посади.

Поза політичною сферою гендерно зумовлене насильство (ГЗН) залишається глобальною, глибоко вкоріненою проблемою, яка впливає на жінок і дівчат у всьому світі — незалежно від соціального, економічного чи культурного контексту. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно кожна третя жінка у світі зазнавала фізичного та/або сексуального насильства з боку партнера або сексуального насильства з боку сторонньої особи впродовж життя. Більшість цих випадків — це саме насильство з боку партнера. Загалом, майже третина (27%) жінок віком 15–49 років, які перебували у стосунках, повідомляють, що зазнали тієї чи іншої форми фізичного та/або сексуального насильства з боку свого партнера. Крім того, на глобальному рівні до 38% усіх убивств жінок вчиняються саме їхніми інтимними партнерами.

Ще однією глибоко вкоріненою формою ГЗН є дитячі шлюби, що непропорційно вражають саме дівчат. Це явище є як наслідком, так і причиною гендерної нерівності: воно часто призводить до раннього та тривалого насильства і позбавляє дівчат базових прав на здоров’я, освіту та безпеку. У Сполучених Штатах дитячі шлюби залишалися легальними в усіх 50 штатах до 2018 року, і наразі лише 13 штатів запровадили повну заборону. Зокрема, у штаті Каліфорнія закон не встановлює мінімального віку для укладання шлюбу, фактично дозволяючи шлюб у будь-якому віці. Згідно з дослідженням, проведеним неурядовою організацією Unchained At Last, яка працює над припиненням примусових і дитячих шлюбів у США, у період із 2000 по 2018 рік у країні було юридично укладено майже 300 000 шлюбів за участю неповнолітніх. У більшості випадків йшлося про дівчат 16–17 років, які виходили заміж за дорослих чоловіків, хоча іноді нареченим було лише 10 років. Примітно, що близько 60 000 з цих шлюбів укладалися у віці або за вікової різниці між подружжям, яка зазвичай підпадає під визначення "статевого насильства над неповнолітніми" за законами штатів, але була легалізована через винятки, передбачені для шлюбів. Жіночі правозахисні організації активно ведуть кампанії за повну заборону дитячих шлюбів на національному рівні до 2030 року. Втім, це завдання залишається надзвичайно амбітним в умовах політичного клімату, що дедалі більше зміщується в бік консерватизму та опору просуванню ширшого порядку денного у сфері прав жінок.

З огляду на всі ці виклики, очевидно, що для боротьби з дитячими шлюбами та гендерно зумовленим насильством (ГЗН) загалом недостатньо лише правових реформ. Потрібен всебічний інтерсекційний підхід, який би вирішував глибинні соціальні, культурні й економічні причини. У відповідь на цю кризу необхідно впроваджувати комплексні, міжсекторальні стратегії, які б усували корінні причини ГЗН, забезпечували відповідальність і фокусувалися на довгостроковій профілактиці. Ключовим елементом цього підходу є перехід від моделі, орієнтованої на постраждалих, до моделі, яку очолюють постраждалі1. Хоча перша гарантує, що служби підтримки є чутливими й адаптованими до потреб постраждалих, друга йде далі - вона ставить людей з досвідом пережитого насильства в позицію лідерства та прийняття рішень. Цей зсув критично важливий не лише для розширення прав і можливостей тих, хто постраждав, а й для того, щоб політики та програми формувалися на основі реального досвіду, забезпечуючи більш ефективні, справедливі та трансформаційні рішення. Важливо не сприймати таких осіб як "символічних постраждалих", а визнавати їх агентками змін – тими, хто мають знання і досвід, які можуть активно впливати на формування й реалізацію політики. Їхнє лідерство повинне мати не лише символічне, а реальне значення, адже саме воно є рушієм ефективних і всеохопних рішень у боротьбі з ГЗН. Яскравим прикладом такого підходу є Консультативна рада постраждалих від насильства (Victim Survivors’ Advisory Council, VSAC), створена в Австралії у 2016 році. VSAC заснована з метою забезпечити, щоб голоси людей із досвідом домашнього насильства напряму впливали на політику, дизайн послуг та системні реформи. Її учасники співпрацюють із державними органами над спільною розробкою ініціатив, надають стратегічні рекомендації та здійснюють нагляд за виконанням політики - демонструючи, як лідерство постраждалих може спричинити справжні зміни.

Ця модель особливо актуальна у випадку сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), де участь постраждалих у процесах побудови миру та перехідного правосуддя є критично важливою для досягнення тривалого й інклюзивного відновлення. В Україні, де СНПК було зафіксовано внаслідок повномасштабного вторгнення Росії, необхідність підходу, очолюваного постраждалими, стала ще очевиднішою. Яскравим прикладом такої ініціативи є SEMA Україна - мережева структура постраждалих, започаткована у 2019 році як частина глобального руху SEMA. Ця мережа виступає за права постраждалих від СНПК, просуває їхні голоси через участь у розробці політик, інформаційні кампанії та служби підтримки. У співпраці з ALUMNI, NUMO Sisters та December 29th, SEMA Україна брала активну участь в ініціативі “Call to List Russia in the SG Report on CRSV” (відомій також як Список ганьби ООН) – вимогу визнати Росію винною  за скоєння злочинів сексуального насильства проти українського цивільного населення та взятих у полон військових.

Одним із найбільших викликів у гуманітарному реагуванні на ГЗН є хронічне недофінансування програм профілактики та допомоги. У глобальному масштабі менше 1% гуманітарної допомоги спрямовується безпосередньо на ГЗН. Наприклад, у 2022 році лише 0,2% міжнародної допомоги на розвиток було виділено на подолання ГЗН, з яких лише 5% дійшли до громадських організацій у країнах, що розвиваються. Такий рівень інвестицій абсолютно не відповідає масштабам проблеми й має бути змінений.

Одна з тем, яка постійно недопредставлена як у рамках Комісії зі становища жінок, так і в ширшій дискусії «Жінки, мир і безпека» (Women, Peace and Security, WPS), -це протипіхотні міни та гуманітарне розмінування і його вплив на громади в умовах війни та після неї. Цю прогалину було частково усунуто завдяки сайд-івенту, організованому Женевським міжнародним центром гуманітарного розмінування, ООН-Жінки та Управлінням ООН з обслуговування проєктів (UNOPS). Захід був присвячений прикладам з України та інших країн.

Гендерно чутливий підхід до розмінування є частиною Національного плану дій України з виконання Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН “Жінки, мир, безпека” (НПД), дія якого завершиться наприкінці 2025 року.

В даному плані дій наголошується на важливості врахування гендерних аспектів у розмінуванні, зокрема: створення каналів комунікації для інформування населення (системи попереджень), навчання місцевих громад, зокрема жіночих ініціативних груп, для підвищення їх здатності реагувати на безпекові виклики,інтеграція гендерних і інклюзивних підходів у планування інфраструктури укриттів і безпекових аудитів. Ці заходи мають на меті зменшення ризиків, підвищення стійкості громад і підтримку відновлення після конфлікту.

Важливим досягненням є зростання частки жінок у секторі розмінування в Україні — наразі вони становлять приблизно 35% персоналу. Їхня участь сприяє як ефективності операцій, так і залученню громад. Водночас, попри це, порядок денний WPS і тематика розмінування залишаються не пов’язаними, а чинний НПД не включає гуманітарне розмінування, хоча воно є ключовим для післявоєнного відновлення. Ця відсутність офіційного визнання є проблематичною з кількох причин. По-перше, без інституційного визнання політика та фінансування можуть не відповідати конкретним потребам, внеску та безпеці жінок у цьому секторі, що потенційно обмежує їхній професійний розвиток та знижує ефективність операцій. По-друге, ігнорування ролі жінок посилює застарілі гендерні норми та підриває інклюзивні підходи, необхідні для сталого миротворення. По-третє, коли роль жінок не відображається в національних стратегіях, стає все важче забезпечити системний облік даних із гендерним розподілом, оцінювати гендерні ризики та розробляти відповідні заходи з навчання або захисту. Український уряд визнав необхідність таких змін і схвалив новий Національний план дій (2026-2030) для задоволення визначених вимог гендерного підходу.

Шістдесят дев’ята сесія Комісії зі статусу жінок  стала важливою віхою у глобальній боротьбі за права жінок і гендерну рівність. На тлі все складнішої геополітичної ситуації вона відкриває важливу можливість для посилення коаліцій громадянського суспільства, підвищення відповідальності держав-членів і переосмислення ролі CSW як ключового майданчика для міжнародної адвокації. Посилюючи свою структуру та вплив, CSW 69 здатна дати новий імпульс глобальному просуванню гендерної рівності та розширенню прав і можливостей жінок, а також сприяти ефективнішій і скоординованішій відповіді на ГЗН та СНПК, які й надалі вражають жінок у всьому світі.