Галина Трипольська — науковиця, яка понад два десятиліття досліджує енергетику, відновлювані джерела та економічні шляхи пом’якшення зміни клімату. Вона впевнена, що наука — це покликання, а гендерна рівність у науці й енергетиці можлива лише тоді, коли жінкам створюють умови для реалізації. У відвертій розмові Галина ділиться своїм шляхом, поглядом на роль жінок у STEM, викликами війни та натхненням, яке допомагає рухатися далі.
Жіночий енергетичний клуб України та Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні діляться історією Галини Трипольської. Пані Галина є провідною науковою співробітницею Інституту економіки та прогнозування НАН України. Вона займається науковими дослідженнями вже понад 20 років, має більше 110 наукових праць і на цьому не планує зупинятися. Її основний науковий інтерес — відновлювані джерела енергії (ВДЕ), економічні аспекти їх упровадження та застосування, а також пом’якшення зміни клімату завдяки ВДЕ. Останні 10 років Галина Трипольська також має ще один напрям досліджень — гендерні питання.
Поговорили з пані Галиною про її шлях в науці, проявленість жінок у сферах, які традиційно вважалися «чоловічими», трансформацію суспільства з огляду на гендерні питання та життя під час війни.
Пані Галино, ваш професійний шлях у науці триває вже понад 20 років. Цікаво, з чого все починалося? Що спонукало Вас обрати саме цю сферу роботи?
Я закінчила п’ять курсів у Києво-Могилянській академії, і мене тоді дуже приваблював туризм. Я поїхала на рік до США по програмі стажування. Працювала в готелі прямо на півдні Флориди. І працювала я з туристами. Після цієї роботи зрозуміла, що клієнт не завжди правий. А з таким базовим налаштуванням краще не працювати з людьми (посміхається). А щодо науки, то вона завжди мене цікавила.
Був такий смішний момент. Ми вчилися в Могилянці, підручників тоді у нас було мало, тому що вони переважно були іноземні. Ми просто ксерили потрібні сторінки. Виявилося, що якась теорема була не доведена. І я її так легко на пару сторінок сіла, довела і думаю: «Ну, чого ж вони не закінчили нормально?». А потім виявилося, що просто я не доксерила сторінки.
Наука мені завжди здавалася чимось достойним. По-перше, вона задовольняла мої амбіції, любов до математики, любов «над чимось подумати». По-друге, мені здавалося, що це щось для людей, тобто наука може бути корисною. У мене жодного разу не виникало сумніву щодо мого вибору.
Мені здається, що в науку мають іти ті люди, які не просто не бачать себе в чомусь іншому, а вони просто не можуть не йти. Вони повинні. Це щось внутрішнє.
І все ж таки, чи був якийсь момент, який запевнив Вас у тому, що ви на правильному шляху?
Коли я ще навчалася в університеті, у мене утворилися деякі зв'язки з іноземними старшими колегами. Вони мене запрошували брати участь в міжнародних конференціях, які проходили або в Австрії, або в Сполучених Штатах. І от я слухала і думала: «Боже, це моє». Я не вірила, що я там знаходилася. Щоправда, у мене ніколи не було відчуття, що я рівна серед рівних, тому що я дівчинка, яка життя ще не знала. Але вже тоді відчувала, що я на своєму місці, хоч іноді не розуміла, про що ці люди говорять.
Ви згадали, що на початку кар'єри відчували себе «дівчинкою» серед старших колег. А чи стикалися Ви зі стереотипами через те, що ви жінка у сфері, яку вважали «чоловічою»?
Я стикалася з цим, але на рівні свого суб'єктивного сприйняття. Коли я прийшла в аспірантуру і брала участь у конференціях, там були чоловіки переважно 55+. Але це більше питання не до того, як мене чоловіки сприймали, а до того, як я себе сама сприймала. У мене був радше синдром самозванки. Мені здається, що тут лінійна історія. Тобто якщо бачиш, що ти в чомусь не дотягуєш — розширюй свої знання.
Синдром самозванки — це проблема, яка досі турбує багатьох жінок. Яку б Ви дали пораду, як із цим впоратися?
Однозначно треба вдосконалювати свої знання, підвищувати свою фаховість. Синдром самозванця, напевно, не зникне, якщо пройти якісь одні курси. Треба просто чітко розуміти, які задачі ти ставиш перед собою. І рухатися до цілей. Це стосується будь-якої сфери, не лише енергетики.
А чи була у Вас в житті жінка-наставниця, яка стала прикладом для наслідування?
Так, у мене була наукова керівниця моєї кандидатської дисертації Осташко Тамара Олексіївна. Я їй надзвичайно вдячна за поради, які вона давала щодо моєї дисертації. Також вона мені здавалася такою надзвичайно живою. Це при тому, що коли я робила свою кандидатську дисертацію, вона писала свою докторську. Ще вона працювала експерткою в іноземному проєкті. Богиня просто!
Також у нас в Могилянці всі викладачі були хороші, але деякі запам'яталися більше. Була викладачка статистики професорка Антоніна Єріна. Вона була вже в поважному віці. Дуже класно викладала статистику, зрозуміло пояснювала, і при цьому ділилася якимись особистими життєвими речами, які надихали.
Взагалі жінки можуть внести в роботу якусь енергію, людяність, запропонувати нестандартний підхід до вирішення ситуацій.
Чи помітили Ви якісь суттєві зміни або зрушення у ставленні до жінок у науці й енергетиці за останні десять років?
Я працюю в інституті, де і раніше гендерна рівність була нормою. Я не бачила жодного обмеження творчого пошуку чи ще чогось. Якщо говорити про українську енергетику, то з'явилася більша кількість think tanks (незалежні організації, які проводять прикладні дослідження та надають рекомендації у сфері державної політики, економіки, соціальних питань, зовнішньої політики та безпеки — ред.), аналітичних агенцій, які очолюють жінки. Це дуже добре.
І ще я останні роки помічаю, що з'являються курси, які навчають жінок, наприклад, бути монтажницями сонячних електростанцій. Але цікаво, що мені відомо про такі курси лише у сфері сонячної енергетики, та невідомо про такі курси щодо інших напрямів відновлюваної енергетики. У цьому є велика прогалина ринку, бо якщо жінка закінчила, наприклад, філологію, то умовно їй треба багато чого надолужити і багато нових знань отримати. Але якщо жінка вже має технічну освіту, то це була б дуже помічна історія. Тоді можна робити короткострокові курси або курси з перекваліфікації.
Вам цікаве також дослідження гендерних питань. На Вашу думку, де легше жінці проявити себе в енергетиці — в Україні чи в інших європейських країнах?
У нашому інституті за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля у 2019 році вийшло дослідження «Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України». Воно показало, що станом на той час в енергетиці було залучено лише 23% жінок. Я думала, що це щось типово наше українське. Але виявилося, що ні. Нещодавно було дослідження Міжнародного енергетичного агентства, і воно показало, що у світі з усіх зайнятих в енергетиці людей — жінок лише 20%. Мені здається, що це якась загальна міжнародна тенденція. Тому я не можу дати однозначної відповіді, де простіше жінці проявлятися в Україні чи за кордоном.
Думаю, багато що залежить і від поколінь. Не секрет, що є покоління в Україні, в яких, зі зрозумілих причин, вважалося, що жінка може працювати де захоче, але коли вона приходить додому, то в неї починається друга зміна. Приготування, прибирання, догляд за дітьми, гуртки, садки, лікарняні — все на жінці. Хоча вже молоді українські покоління по-іншому будують своє життя. Світ не є легким ні в Україні, ні за кордоном, є скрізь свої складнощі, свої дисбаланси, і мені б зовсім не хотілося демонізувати ситуацію в Україні.
Я думаю, що жінці треба давати більше можливостей для того, щоб вона могла себе проявити професійно.
У Європейському Союзі підхід для цього суто утилітарний: якщо жінка працює, то вона може генерувати більше ВВП, ніж коли вона не працює.
Війна в Україні додала жінкам чимало викликів. Як, на Вашу думку, це впливає на їхню професійну реалізацію і з якими новими перешкодами вони зіткнулися?
Через війну і депопуляцію у нас взагалі немає іншого виходу, ніж більше залучати жінок до роботи. Але це означає, що у жінки повинна бути така можливість. Що це значить? Якщо жінка піклується про дітей, то повинні бути якісь ясла, дитячі садки в допомогу. Якщо жінка піклується про старших членів сім'ї, які не можуть себе обслуговувати або про родичів з інвалідністю, то повинні бути якісь денні центри, де можна було б на 6–8 годин залишати таких людей. І це не повинно бути просто на рівні лозунгів і декларацій.
А як ми можемо змінити ситуацію в Україні, щоб залучити більше жінок в енергетику — у сферу, яка стереотипно вважається «чоловічою»?
Мені здається, що треба проводити якісь нормальні кваліфікаційні курси в школах. Бо коли дівчинка поступила умовно на філологію в університет (що теж, без сумніву, цікаво і потрібно), то з певною ймовірністю для STEM-спеціальностей вона вже втрачена. Але якщо діти зі школи будуть знати, що є такі й такі опції, що вони для всіх, то дівчинці надалі буде легше.
Якщо ми вважаємо професію «чоловічою», тому що там треба щось важке піднімати, то, по-перше, зараз здоров'я у всіх погіршується в еволюційній прогресії. По-друге, все-таки йде ера роботизації, ера штучного інтелекту, яка спрощує роботу в цьому плані.
Особисто у мене в голові взагалі немає переконань, що якась професія чоловіча, а якась жіноча. Все відкрито!
Ви аналізуєте ринок праці у сфері відновлюваної енергетики. Які нові професії можуть з'явитися і які зникнуть? Дайте пораду жінкам, які хочуть пов'язати своє життя з цією галуззю.
Мені здається, що багато механічних професій просто зникне. Це якщо казати глобально, не тільки про ринок енергетики. Раніше ми приходили в магазин, там було багато касирів, а зараз все більше і більше самокас. Потрібно подружитися і опанувати штучний інтелект. Знаю, що вийшло дослідження, яке демонструє, що жінки менше подружилися зі штучним інтелектом, ніж чоловіки. Зараз це мінус, і треба це виправляти.
Потрібна буде фаховість та експертність в юриспруденції: укладання договорів, вирішення спорів. Також потрібні будуть люди, які працюватимуть з людьми, наприклад, модератори, фасилітатори тощо.
Дуже важливо вчити іноземні мови, щоб можна було вести живу бесіду. Звичайно, зараз можна перекладати через інтернет, але ми сильно залежні від технологій. І якщо в тебе немає інтернету, зник телефон або ще якісь моменти, то ти не зможеш вільно спілкуватися з людиною.
Над чим Ви зараз працюєте?
Я в цілому займаюся економікою відновлюваної енергетики. Насамперед електроенергетичного ринку і меншою мірою ринку газів і моторного біопалива. Відновлювана енергетика — це те, що ми називаємо медіація, тобто скорочення парникових газів. В якийсь момент стало цілком очевидно, що просто скорочувати викиди парникових газів для планети необхідно, але вже трошки пізно. Зміна клімату себе проявляє вже у повний зріст, і потрібна адаптація до цього.
Гендерні питання теж актуалізувалися в останні роки. Значною мірою вони актуалізувалися через запит наших міжнародних партнерів. На перший погляд, здається, що це якісь окремі штуки, але насправді все тісно пов'язано. Наприклад, наші шановні європейські партнери вже вимагають, щоб гендерний компонент був включений в енергетичні та кліматичні документи.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на Вашу роботу? Чи змінилися акценти у Ваших дослідженнях?
Та ні, я б так не сказала; я продовжила займатися тим, чим займалася. На жаль, проблема в тому, що зміна клімату відбувається незалежно від того, чи є у нас війна, чи немає. Повномасштабна війна — це дуже сумно, і вона впливає на фізичне і психологічне здоров'я, але треба і далі робити те, що я роблю.
На початку вторгнення я була в Україні, але потім виїхала за кордон. З сином була в Польщі десь рік і три місяці, але продовжувала працювати у своєму інституті. У нас була можливість для дистанційної роботи. Потім я почекала, поки син закінчить навчальний рік_ і ми повернулися додому. Я взагалі в інституті працюю понад 20 років_ і в плані роботи для мене нічого не змінилося після повернення.
Наскільки важливий цей момент дистанційної роботи для українських жінок, які виїхали за кордон через війну?
Як говорить шановна академік Елла Марленівна Лібанова, якщо якась робота може бути виконана дистанційно, то треба дати людині таку можливість. Звичайно, якщо гроші дозволяють прожити за кордоном і мати всі умови_ поки у нас іде війна. Але жінка буде працювати дистанційно на благо України. Потім і роботодавцю не треба буде шукати нового співробітника. І для людини це корисно, тому що вона знає, що їй є куди повернутися.
У цій частині політика Національної академії наук була дуже мудрою, що вони дозволили працювати віддалено.
А у Вас є якась профдеформація? Знаєте, як кажуть, коли переносиш роботу у своє особисте життя?
Так, є. Коли я їду кудись за кордон, наприклад, на відпочинок, я цікавлюсь, як там у них влаштована енергосистема, де у них дроти розкладені, який у них енергобаланс. Так, напевно, трошки є (посміхається).
Гендерні питання мене теж цікавлять і турбують. Наприклад, я видивляюсь на вулицях, чи ходять татусі з дитячими візочками, чи вони гуляють з дітьми. Якщо десь є можливість, запитую, скільки лікарняних видається татам. Колись ми їздили до друзів, моєї подруги українки, яка ще до війни багато років тому вийшла заміж за іспанця. Так от я у них вдома запитувала, як влаштована їхня родина в плані того, хто за що відповідальний.
А у Вас в родині, якщо не секрет, як побудовані стосунки?
Ну, різне було. Мені здається, що основні моменти, які стосуються здоров'я дитини, все ще залишаються відповідальністю жінки. На мою думку, це трошки дивно, тому що ми далеко не всі з медичними освітами.
Багато жінок стикаються з проблемою поєднання кар’єри та особистого життя. Чи вдалося Вам знайти цей баланс?
Була така раніше фраза, що ми всі родом з дитинства. Я думаю, що ми всі родом зі свого особистого життя. Тому, мені здається, не можна сильно розділяти роботу і особисте. Якщо все нормально вдома, то ти більш продуктивний на роботі, і все в тебе в порядку. Я не можу сказати, що в мене прямо супербаланс і все ідеально налагоджено, але зараз часи такі. Проте я стараюся, іноді краще виходить, іноді гірше.
Чи є у Вас хобі, що допомагає відволіктися від роботи та відновити сили?
Я люблю подорожувати і люблю плавати. Я поганий плавець, але нічого страшного. Це просто заради того, щоб побути в воді. Подорожі допомагають змінити картинку, розслабитися, звільнити мозок від зайвих думок. Тоді якраз може в голову прийти хороша ідея. А потім раз — і за три години записала майже готову статтю.
Мені здається, що обов'язково треба мати якесь хобі, особливо в часи, коли важливо тримати «стріху» на місці.
А в яких країнах Ви були?
Я була в дуже багатьох країнах. По Європі практично скрізь, крім Швейцарії. Жила в Сполучених Штатах, мала тривале стажування в Японії, декілька разів була в Канаді. В цій частині, до речі, мені робота дуже допомагає, тому що у нас є дуже багато міжнародних конференцій, в яких я маю змогу брати участь. Це взагалі було одним із вирішальних факторів, чому я пішла займатися наукою.
З огляду на Ваш досвід подорожей та участі у міжнародних заходах, що корисного Україна могла б перейняти від інших країн у питаннях гендерного балансу й економічної проявленості жінок?
Насправді українське гендерне законодавство порівняно непогане. Інша справа — наскільки воно виконується. Нам треба всіма способами намагатися розвантажувати жінку від оцих усіх домашніх побутових справ. І в цій частині досвід європейських країн мені здається дуже корисним. Нам потрібно більше інформаційних кампаній. Треба показувати, наскільки нерівномірне навантаження по догляду є в Україні та в інших країнах. Нам не обов'язково наслідувати досвід інших країн, просто треба подолати ті перекоси, які є у нас. Інші країни теж мають свої перекоси. Наприклад, заборона абортів у Польщі, так?
У нас немає обмеження формального для жінок обіймати якусь посаду в певній галузі. Але потрібні інформаційні кампанії, які б наголошували на тому, що немає закритих чоловічих професій і немає якихось суто жіночих.
Торік Ви стали переможницею конкурсу «Жінки української енергетики» від Жіночого енергетичного клубу України. Наскільки важливі подібні конкурси для жінок?
Це прямо дуже-дуже важливо! Тому що і так жінки недопредставлені. А так є можливість підсвітити цю проблему. Тому, мені здається, що такі конкурси будуть однозначно корисними. Тож я дякую Жіночому енергетичному клубу за таку можливість!
Громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» — це добровільна, незалежна професійна асоціація жінок, які працюють у сфері енергетики в Україні.
Членкинями Клубу є понад 200 жінок, серед яких експертки з енергетики, представниці українських і міжнародних організацій в Україні, які працюють у галузі реформування енергетичного сектору України, бізнес-компаній та НУО, народні депутатки України та жінки, які просто зацікавлені у справедливому та сталому розвитку української енергетики.
Щорічний конкурс «Жінки української енергетики» започатковано громадською організацією «Жіночий енергетичний клуб України» у 2019 році.
Метою Конкурсу є визнання внеску жінок у розвиток енергетичної сфери України та їх підтримка, мотивація для подальших досягнень в енергетиці та споріднених секторах економіки, стимулювання внеску учасниць конкурсу в становлення гендерної рівності в енергетиці, професійному навчанні, науці та профільній журналістиці.
Щорічно визначаються номінації, за якими відбувається Конкурс. Серед номінацій у різні роки були: «Компанія року», «Керівниця», «Працівниця», «Журналістка», «Освітянка», «Лідерка з декарбонізації», «Політикиня», «Волонтерка», «Юристка».
Конкурс проводиться за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.