Децентралізована енергетика — шлях до місцевої безпеки та зеленої відбудови України

Що спільного між свердловиною з питною водою в Миколаєві, що працює від сонячної електростанції (СЕС), когенераційними установками у Хмельницькому та «сонячними дахами» лікарень і житлових будинків по всій країні? Усі ці рішення впроваджені для того, щоб забезпечити міста стабільним доступом до води, теплом і безперебійною роботою лікарень у ті моменти, коли електроенергія зникає на багато годин. 

Повномасштабна війна зробила енергетику не технічною темою для вузького кола експертів, а питанням безпеки мільйонів людей. На ювілейній, 20-й конференції, «Київський діалог» українські муніципалітети й організації вкотре підтвердили, що децентралізована енергетика працює в громадах, але без активного залучення громадян масштабувати її не вдасться.

18–19 листопада 2025 року в Берліні відбулася 20-та щорічна конференція «Київський Діалог» на тему «Резильєнтність і реформи України у воєнний час: роль місцевого самоврядування», головним організатором якої є ГО «Європейський обмін». У межах цієї конференції Фонд імені Гайнріха Бьолля спільно з Німецькою платформою з відбудови України організували окрему тематичну дискусію про децентралізовану енергетику як шлях до місцевої безпеки. Учасниками дискусії про енергетику були представники українських міст Миколаїв і Хмельницький, а також ГО «Екоклуб», яка є партнером громад у питаннях розвитку відновлювальної енергетики:

• Андрій Мартинюк, виконавчий директор ГО «Екоклуб»;
• Віталій Луков, перший заступник міського голови м. Миколаїв;
• Василь Новачок, заступник міського голови м. Хмельницький;
• Модерація: Валентина Белякова, президентка ГО «Жіночий енергетичний клуб України».

Їхні історії — це не роздуми про «енергетичний перехід», а конкретні рішення, які щодня тримають громади в режимі життєзабезпечення. Підсумки дискусії читайте нижче.

ВДЕ як рятівний ресурс під час війни 

До 2022 року відновлювана енергетика для більшості українських мерів була радше «приємним доповненням» до інфраструктурних рішень, аніж пріоритетом. Це підтверджує виконавчий директор ГО «Екоклуб» Андрій Мартинюк: «До війни для багатьох місцевих керівників установки з використанням відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) були чимось на кшталт “добре було б мати, але це не першочергова потреба”». Сьогодні ж їх сприймають як економічно очевидно вигідне та безпекове рішення. Перелом стався тоді, коли ракетні та дронові атаки почали системно руйнувати енергетичну інфраструктуру. Саме в цей момент громади на практиці переконалися: сонячні станції з акумуляторами дають можливість подавати воду чи проводити операції в лікарнях навіть під час тривалих відключень електроенергії. Прикладом може бути одна із сонячних електростанцій (СЕС), збудована за підтримки Екоклубу на водозаборі в Сумах. Під час багатогодинного знеструмлення вона забезпечила роботу водозабору: місто залишилося без електрики, але з водою. [1] [2] [3] «Без електроенергії місто може прожити кілька днів — хоч і дуже дискомфортно. Без водопостачання це стає критичною проблемою», — підсумовує він.

Як у Миколаєві борються за воду і людей

Віталій Луков, заступник міського голови, починає із буденної, але промовистої деталі — графіку вимкнень електроенергії у Миколаєві. Декілька часових «вікон» без електроенергії щодня за «оптимістичного» сценарію. У таких умовах головне завдання міста — це не лише відбиватися від ударів, а й утримати людей від від’їзду. 

«Сьогодні громади України, зокрема Миколаївська, ведуть тиху боротьбу за людей. Наше завдання — знайти «якорі», які втримають людей у громаді», — пояснює Луков.

Ці «якорі» дуже конкретні:

• безпека (своєчасне інформування, доступ до укриттів);
• базові послуги — вода, електрика, медичне обслуговування, міський транспорт;
• дитячі садки та школи, без яких сім’ї не можуть планувати життя вдома.

Після втрати централізованого водопостачання у 2022 році Миколаїв за перші місяці організував понад 250 точок видачі питної води. Зараз мережа централізованого водопостачання поступово відновлюється, але місто свідомо вкладається в автономність.

Разом з Екоклубом і швейцарськими партнерами Миколаївський водоканал реалізує серію проєктів зі встановлення сонячних станцій з акумуляторами на насосних станціях. Один із таких проєктів — мікрорайон з єдиною в місті артезіанською свердловиною з якісною водою. Раніше в районі була вода в мережі, але щоразу зі зникненням електрики люди втрачали й водопостачання. Після запуску сонячної станції з накопичувачами цей район зможе отримувати воду навіть під час тривалих відключень електроенергії.

«Генератори — це лише аварійне рішення. Вони не можуть працювати десятками годин. А СЕС зі системою акумулювання дає нам мінімум добу автономності водопостачання, а влітку — ще більше», — каже Луков. 

За підписаною угодою зі швейцарською стороною, протягом 1–2 років сонячними станціями та накопичувачами планують обладнати більшість насосних станцій водоканалу. Фактично це означає, що критична послуга водопостачання та водовідведення надається населенню навіть під час відключень.

Лікарні, тролейбуси та геріатричний будинок — на сонячній енергії

Окрема лінія стійкості — медична інфраструктура. Частина лікарень у Миколаєві вже обладнані сонячними станціями з акумуляторами. Їх встановлення відбувалось за підтримки міжнародних організацій (окремі з них побудовані спільно з Екоклубом). Сумарно це сотні кіловат потужності та сотні кіловат-годин накопичення. «Працівники лікарень можуть завершити планові й екстрені операції навіть без елетроенергії з мережі. Це критично для якості та оперативності надання медичної допомоги в умовах війни», — наголошує Луков. Схожу автономність отримав і геріатричний будинок — заклад, де живуть люди, які не можуть подбати про себе самі. Сонце й акумулятори дають змогу підтримувати ключові системи близько половини доби без зовнішнього живлення.

Транспортна система теж адаптується. Місто оновило весь парк тролейбусів, і близько половини тепер здатні долати до 20 км без підключення до мережі (автономно). Паралельно розбудовується мережа муніципальних зарядних станцій для електромобілів, а частина комунального транспорту вже перейшла на електротяги після гострого дефіциту пального у 2023 році.

Хмельницький: 20 років децентралізованої генерації та нові рішення

У місті Хмельницькому проживає близько 300 тисяч мешканців і ще близько 30 тисяч внутрішньо переміщених осіб, тобто кожен десятий житель приїхав із прифронтових регіонів. Заступник міського голови Василь Новачок розповідає: 

Місто довгі роки очолювало рейтинги за відчуттям безпеки серед мешканців. Війна показала, що за цим відчуттям стоять конкретні речі — і енергетика в цьому відіграє важливу роль.

Хмельницький почав розвиток децентралізованої енергетики ще 20 років тому, коли на центральних котельнях міста встановили перші когенераційні установки — системи, що одночасно виробляють тепло й електрику з природного газу. «Це тоді була виключно бізнес-логіка: якщо теплопостачальне підприємство виробляє власну електроенергію, воно менше платить за електрику для насосів», — пояснює Новачок. Станом на початок 2022 року місто мало 14 таких установок, і власної генерації вистачало, щоб повністю покрити потреби комунального підприємства. За останні роки Хмельницький суттєво наростив цей ресурс завдяки співпраці з USAID, GIZ та іншими партнерами — кількість і потужність установок фактично подвоїлися. Сьогодні місто генерує понад 13 МВт електроенергії, що відповідає близько 10% загального споживання. Когенераційні котельні мають очевидну перевагу — це розподілені об’єкти в різних районах, які складніше зруйнувати, ніж одну велику теплоелектростанцію.

Недолік полягає у залежності від природного газу. «Якщо ми зможемо дійти до того рівня енергоефективності, який мають країни ЄС, ми забудемо про потребу в імпорті газу», — каже Новачок.

Сонячні станції та ESCO-моделі

Хмельницький активно розвиває і сонячну генерацію. В інфекційній лікарні працює станція, встановлена за грантові кошти за підтримки Екоклубу, яка покриває потреби закладу в електроенергії. Це не лише безпека, а й суттєва економія для бюджету лікарні. Інші лікарні та поліклініки встановлювали сонячні станції за власні кошти або за механізмом ESCO. Суть його полягає у тому, що інвестор будує станцію на даху чи землі комунального закладу, а місто купує в нього електроенергію на 10–15% дешевше, ніж з мережі. Через 10 років, коли інвестиція окупається, станція переходить у власність громади. Такі ж контракти використовуються і для встановлення індивідуальних теплових пунктів у дитсадках та інших будівлях: інвестор заробляє на частині зекономлених енергоносіїв, а після завершення договору модернізоване обладнання залишається місту. Окремий крок — велика сонячна станція на об’єктах водоканалу, збудована за кредитні кошти українського банку під 7% у гривні. Вона вже працює і дозволяє підприємству економити на купівлі електроенергії. Втім, як і в Миколаєві, наступне завдання — знайти рішення для накопичення енергії.

Геотермальні теплові насоси: ідея, яку блокує податок

Хмельницький готує ще один перспективний для України проєкт — великий геотермальний тепловий насос для забезпечення гарячою водою цілого мікрорайону.

 Ідея проста: використати тепло з-під землі, а електрику для роботи насоса брати з уже наявної когенерації та сонця. На виході — майже безвуглецеве гаряче водопостачання для тисяч мешканців. 

Заплановане рішення знаходиться на етапі розробки проєктно-кошторисної документації, яку місто розробляє разом з Екоклубом. Головний бар’єр — це високий одноразовий збір за буріння свердловин для таких насосів. За попередніми розрахунками, сума цього платежу вдвічі перевищує всі капітальні витрати на будівництво самого об’єкта. «Якщо ми хочемо зійти з “газової голки”, розвивати інші види тепла, не може бути так, що держава фактично блокує такі проєкти податком», — нагадує Новачок, апелюючи до досвіду Німеччини та інших країн ЄС.

Стратегія міста й непопулярні рішення щодо тарифів

Хмельницький мав стратегічний план розвитку міста на 10 років і з наступного року готуватиме оновлення до документа. Основне завдання — стати «зеленим містом» із мінімальним використанням викопного палива. У цьому контексті місто вже:

• придбало 50 нових тролейбусів за кредитно-грантовою програмою;
• залучило фінансування на будівництво сучасного сміттєпереробного комплексу;
• планує нові очисні споруди з біогазовими установками, які одночасно зменшать викиди метану й дадуть додаткову електроенергію.

Частину цілей довелося відкласти: Хмельницький входить до лідерів за часткою бюджету, яку місто спрямовує на допомогу армії — дрони, системи захисту від дронів, обладнання для військових.

Найгостріше Новачок говорить про тарифи: «В Україні рішення про тарифи ухвалюють політики, які потім ідуть до виборців. Багато хороших політиків у країнах Східної Європи “зіпсували” свою кар’єру, піднявши тарифи до ринкового рівня, але дали своїм державам шанс розвиватися. В Україні таких політиків досі немає». На його думку, субсидування низьких тарифів «для всіх» консервує неефективність, знімає мотивацію економити та інвестувати й лягає тягарем на бюджет. «Будь-які реформи потрібно проводити в найважчі часи. Війна — це саме час для непопулярних, але правильних рішень. Ми маємо встановити ринкові тарифи, захистивши адресними субсидіями соціально вразливих, а не субсидіювати всіх», — резюмує він.

Досвід громадської організації: будівництво СЕС для потреб громад

ГО «Екоклуб», яка базується у м. Рівному, у межах своїх проєктів об’єднує громади, міжнародних донорів і технічні рішення в енергетиці. Багаторічну інституційну підтримку організація отримує, зокрема, від Фонду ім. Генріха Бьолля. Це дозволило їй швидко перелаштуватися після початку повномасштабного вторгнення і працювати з питаннями, які були на порядку денному. Після початку війни команда шукала способи допомогти окрім доставки гуманітарних вантажів і, крок за кроком, дійшла до розуміння, що найкраще — це продовжувати свою роботу. А також допомагати муніципалітетам будувати сонячні електростанції. Восени 2022 року започаткували проєкт «Сонячна допомога Україні». Його мета — зробити внесок в енергетичну незалежність громад шляхом встановлення сонячних електростанцій для об’єктів критичної інфраструктури — водоканалах та лікарнях. Першу СЕС вони збудували у 2020 році разом із Вознесенськом Миколаївської області. І це перша СЕС в Україні у власності водоканалу. Після того Вознесенськ добудував СЕС під час війни, всемеро збільшивши потужність станції (350 Квт) за кошти з бюджету. Станом на сьогодні ГО «Екоклуб» допомогла збудувати понад 70 станцій у різних областях України. «Організація управляє проєктами спорудження об’єктів ВДЕ у громадах разом з муніципалітетами. Якщо точніше, то робимо попереднє обстеження перспективних місць, підготовку техніко-економічного обґрунтування, підготовку проєктно-кошторисної документації, займаємось залученням фінансування, супроводом будівництва та передачею об’єктів у власність муніципалітетів. По суті ми допомагаємо муніципалітетам і КП на всіх етапах», — описує Мартинюк. Він наголосив, що організація отримала понад 600 запитів, але обʼєктивно може опрацювати та реалізувати проєкти лише для частини з них. 

Паралельно команда підтримує громади в енергетичному плануванні: допомагає розробляти місцеві плани сталої енергетики, оцінює потенціал ВДЕ й енергоефективності, навчає персонал комунальних закладів і місцевих рад.

 «Ключ до успіху — безперервність цієї діяльності, — наголошує Мартинюк. — Не можна за рік “перескочити” із нульової спроможності до продуманого енергетичного планування. Необхідно інвестувати в людей та інституції».

Що заважає масштабувати успіх: бар’єри з досвіду громад

Із виступів спікерів вимальовується кілька системних проблем, без вирішення яких децентралізована енергетика так і залишиться набором окремих історій успіху.

1. Дефіцит спеціалістів у місцевих радах

У місцевих радах часто не вистачає спеціалістів, здатних підготувати техніко-економічне обґрунтування, супроводити проєкт чи вести перемовини з банками. Великим містам простіше, адже вони можуть найняти консультантів або спиратися на міжнародних партнерів — тоді як маленькі громади залежать від асоціацій і НУО, які представляють їхні інтереси. 

2. Слабкі інституції замість сильної політики

Додає ваги питанню розвитку малої розподіленої генерації Національний план з енергетики та клімату України 2025–2030, ухвалений 25 червня 2024 року. Документ задає напрям для майбутніх законів та підзаконних актів, які забезпечують практичні правила та ринкові умови для його втілення. Ще одним документом є оновлена Енергетична стратегія України на період до 2030 р., яка, за словами Андрія Мартинюка, сьогодні є документом для службового користування. Проте проблемою є те, що на рівні громад ці документи майже не здійснюють впливу. «Ми бачимо багато проєктів, але мало інституцій. Антикорупційна інфраструктура показала, що Україна здатна створювати сильні органи. Так само мають працювати й енергетичні регулятори, які встановлюють тарифи на воду, тепло й електроенергію», — каже він.

Без прозорого та незалежного регулятора, без узгодженості між міністерствами, урядом і громадами будь-які стратегії залишаться лише на папері.

Що робити: три пріоритети для держави й партнерів

Наприкінці дискусії спікерів попросили сформулювати короткий план дій — для України та міжнародних партнерів. Їхні відповіді легко звести до трьох пріоритетів.

1. Інвестувати в людей на місцях

Гідні умови праці для працівників органів місцевого самоврядування й комунальних підприємств — не «соціалка», а умова реформ. Нам необхідні:

• стабільні й конкурентні зарплати для енергоменеджерів, менеджерів з енергетичного планування, інженерів;
• програми навчання і перекваліфікації, зокрема для жінок, які хочуть освоїти нові професії;
• підтримка міжмуніципальних офісів, що могли б вести проєкти для кількох громад одночасно.

Міжнародним партнерам варто фінансувати не лише тверді проєкти, а й команди, які ці установки обслуговують.

2. Реформувати правила й тарифи

Децентралізована енергетика потребує іншого регуляторного середовища. Мінімальний набір кроків:

• перегляд формул тарифів на тепло так, щоб енергоефективність та ВДЕ винагороджувались;
• звільнити підприємства, установи та організації державної та комунальної власності від обовʼязку сплачувати за спеціальний дозвіл на користування надрами у цілях, не повʼязаних із видобуванням корисних копалин, а саме для отримання геотермальної енергії;
• посилення незалежності й прозорості енергетичного регулятора;
• розвиток енергетичних спільнот, щоб громади та їхні підприємства могли забезпечувати себе електроенергією, економити завдяки власній генерації і продавати її надлишки;
• адресна підтримка замість універсальних субсидій.

3. Масштабувати рішення, які працюють

Українські громади вже показали, які рішення працюють і є економічно вигідними:

• СЕС з акумуляторами для критичної інфраструктури, зокрема лікарень та водоканалів;
• когенераційні установки, що виробляють і тепло, і електроенергію;
• локальні водопостачальні системи, що працюють на відновлюваних джерелах енергії (сонячній або вітровій енергії);
• енергоефективні будівлі, спроєктовані та обладнані так, щоб економно використовувати енергію і частково чи повністю працювати автономно від зовнішньої електромережі.
• Завдання держави та партнерів — перейти від пілотних проєктів до програм. Йдеться про:
  • доступні довгострокові кредити для громад, страхування воєнних ризиків, комбіновані кредитно-грантові інструменти;
  • національні програми підтримки ВДЕ і теплових насосів для критичної інфраструктури;
  • інтеграцію українського досвіду в європейську політику енергетичної безпеки.

Україна залишається країною з величезним потенціалом для підвищення енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики. Спільним завданням є перетворити цей потенціал на політику, а не лише на окремі історії успіху.

Довідково:

Про «Київський діалог»

Київський Діалог — це незалежна платформа для поглиблення й сталого розвитку українсько-німецького діалогу. Ініціатива заснована у 2005 році та об’єднує впливових представниць і представників політики, медіа та громадянського суспільства з обох країн. Проєкт реалізується ГО «Європейський обмін» у Берліні. Після 2022 року фокус змістився на питання стійкості, згуртованості, справедливості та відбудови з участю громад та громадянського суспільства. 

Про Фонд імені Гайнріха Бьолля 

Фонд імені Гайнріха Бьолля — це міжнародна неурядова організація, що надає підтримку партнерам у більш ніж 60 країнах світу. Вона сприяє розвитку демократії та захисту прав людини, просуває гендерну рівність, зміцнює екологічну сталість і підтримує партисипацію та громадянські свободи.

Про Німецьку платформу з відбудови України

Німецька платформа з відбудови України — це ініціатива уряду Німеччини, спрямована на представників неурядових організацій та установ, що базуються в Німеччині й прагнуть долучитися до процесу відбудови України, а відтак шукають додаткову інформацію, можливості для обміну й налагодження контактів.