Кліматичний парадокс Анталії: обіцянки all inclusive, виконання – à la Carte

Вступ 

Коли цьогоріч з 9 по 20 листопада представники урядів зберуться на COP31 в Анталії (Туреччина), вони матимуть за плечима численні домовленості і наріжне питання: Як забезпечити виконання цих домовленостей? Національно визначені внески подано, фінансові цілі визначено, нові механізми співпраці запропоновано. І водночас залишається значний розрив між зобов’язаннями, погодженими за столом переговорів, та відчутними змінами в житті людей.

Подолання цього розриву стане визначальним завданням конференції. Для скорочення викидів потрібні галузеві політики, державні інвестиції та інституції, здатні втілювати заплановане, для реалізації плану адаптації – ресурси, доступні владним структурам та ініціативам на місцях, для справедливої трансформації – механізми, які дають працівникам і громадам змогу впливати на рішення. Президент СОР31 Мурат Курум, охрестив цьогорічну зустріч як “СОР імплементації”. Це ж обіцяв нам і минулого року на СОР30 у Белені президент Бразилії Лула де Сілва, говорячи про початок нової фази перемовин, де основне це не домовленості, а їхнє втілення. Так, часткового прогресу країни досягли, але надалі гучні політичні заяви краще було б підкріплювати активними діями.

Для України участь у конференції має цілком практичний вимір. Рішення, які сьогодні ухвалюють щодо кліматичної та екологічної політики, закладуть основи відбудови країни – стан житлового фонду, енергетичних систем і промислової інфраструктури – на десятиліття вперед. Міжнародна кліматична співпраця може допомогти поєднати нагальні потреби відновлення із збереженням екосистем, використанням кращих практик та створення справді сталих партнерств. Чи вдасться скористатися цією можливістю, залежатиме від того, наскільки чітко Україна усвідомить та пов’яже свої кліматичні цілі з практичними завданнями процесу відбудови.

 

Глосарій 

COP Conference of the Parties) – Конференція Сторін. COP31 — 31-ша Конференція Сторін РКЗК ООН.

UNFCCC (United Nations Framework Convention on Climate Change) – Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).

SB (Subsidiary Bodies) – Допоміжні органи РКЗК ООН. SB64 — 64-ті сесії допоміжних органів.

UNEP (United Nations Environment Programme) – Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

NDC (Nationally Determined Contribution) – Національно визначений внесок (НВВ).

BTR (Biennial Transparency Report) – Дворічний звіт про прозорість.

GST (Global Stocktake) – Глобальне підбиття підсумків виконання Паризької угоди.

GGA (Global Goal on Adaptation) – Глобальна ціль з адаптації.

MWP (Mitigation Work Programme) – Робоча програма з пом’якшення зміни клімату.

JTWP (Just Transition Work Programme) – Робоча програма зі справедливої трансформації.

FRLD (Fund for responding to Loss and Damage) – Фонд реагування на втрати та збитки.

GHG (Greenhouse Gas) – Парниковий газ (ПГ).

CO₂e (Carbon Dioxide Equivalent) – Еквівалент діоксиду вуглецю (CO₂-екв.), одиниця для зіставлення кліматичного впливу різних парникових газів.

NbS (Nature-based Solutions) – Природоорієнтовані рішення (ПОР).

LDCs (Least Developed Countries) – Найменш розвинені країни.

SIDS (Small Island Developing States) – Малі острівні держави, що розвиваються.

Міжурядова група експертів з питань зміни клімату – (МГЕЗК або англ. IPCC) 

 

Точка неповернення: утримання потепління на рівні 1,5 °C

Поки делегації готуються до переговорів в Анталії, кліматична криза дедалі відчутніше втручається в наше повсякденне життя. Спека випробовує міста й енергосистеми, повені руйнують дороги та будинки, посухи загрожують урожаям, а пожежі залишають після себе згарища й забруднене повітря. Наслідки виходять далеко за межі постраждалих територій через перебої в постачанні ресурсів, здорожчання продовольчого кошика та зростання витрат на відновлення після лих. Тривоги додає посилення Ель-Ніньйо, найінтенсивніші прояви якого називають “супер Ель-Ніньйо”. Це природне кліматичне коливання накладається на довгострокове потепління, додатково посилюючи його через підвищення температури та зміни рясності і частоти опадів, спричиняючи посухи в одних регіонах і повені – в інших. 

У звіті Програми ООН з навколишнього середовища (далі - ЮНЕП) Limiting Overshoot, від вересня 2026 року, перевищення порогу глобального потепління у 1,5 °C оцінюють як неминуче за нинішніх політик та навіть згідно найбільш оптимістичних прогнозів скорочення викидів згідно моделювання МГЗЕК. Тому головне завдання держав зараз це знайти механізми обмеження максимального рівня потепління та тривалості цього перевищення (мітигація або пом’якшення впливу зміни клімату), водночас готуючи суспільство до його наслідків (адаптація до зміни клімату). Тому ціль у 1,5 °C залишається ключовим політичним орієнтиром та закріплена у Паризькій угоді від 2015 року, яка є основою перемовного процесу у рамках Рамкової конвенція ООН про зміну клімату (далі – РКЗК ООН). Визнання неминучості її перевищення має посилювати вимоги до дій тут і зараз.

Масштаб існуючого розриву між зобов’язаннями та необхідними діями показує і інший звіт ЮНЕП – Emissions Gap Report 2025. За його оцінками, навіть повне виконання поданих державами Національно визначених внесків (далі – НВВ) означало б досягнення глобального потепління на рівні 2,3–2,5 °C ще протягом цього століття, а збереження чинних політик – на 2,8 °C. Тобто, ми вже бачимо, що наявних зусиль не достатньо для втримання людству відносно комфортного режиму існування. 

Тому завдання міжнародного кліматичного процесу полягає у тому, аби передовсім зробити наявні обіцянки країн більш амбітними, забезпечивши при цьому дієві механізми їхнього виконання. За дипломатичними формулюваннями про адаптацію стоять цілком конкретні питання: чи витримає лікарня наступну хвилю тепла, чи матиме громада воду, чи отримають люди попередження до того, як річка вийде з берегів. І ці відповіді нам потрібні тут і зараз.

 

Ширше тло перемовин: геополітичні, воєнні та соціоекономічні виклики.

Конференція відбуватиметься в умовах, коли кліматична співпраця дедалі більше залежить від рішень у сфері оборони, торгівлі та енергетичної безпеки. Йдеться не лише про конкуренцію за гроші: змінюється баланс довіри між державами, склад переговорних коаліцій і саме розуміння того, які кліматичні рішення є політично прийнятними.

Зміна полюсів лідерства. Остаточний вихід США з Паризької угоди набув чинності 27 січня 2026 року, але вихід із Рамкової конвенції ООН про зміну клімату відбудеться лише 27 лютого 2027 року. Хоча на момент проведення COP31 США юридично ще залишаються Стороною Конвенції, минулоріч, коли на СОР30 у Белені офіційна делегація США була відсутньою. Політичний відступ Вашингтона ускладнює домовленості щонайменше у трьох вимірах. По-перше, іншим заможним країнам складніше переконувати партнерів у надійності довгострокових фінансових обіцянок. По-друге, зростає тиск на ЄС та інших донорів, від яких очікуватимуть компенсації американського відступу. По-третє, Китай отримує більше простору для дипломатичного лідерства, але це не означає автоматичної готовності перебрати на себе і фінансові обов’язки США. Наслідком такої позиції ми бачимо відкат постановки переговорних питань від “скільки потрібно?” до суперечки “хто тепер має платити?”. 

Оборонні бюджети та реальна конкуренція за ресурси. На тлі низки активних конфліктів та воєн інвестиція у та розбудова оборонного сектору сприймається багатьма державами як прямий обов’язок. І тут важко сперечатись. Гаазька декларація НАТО передбачає, що до 2035 року видатки на оборону та пов’язані з безпекою потреби для членів Альянсу становитимуть 5% ВВП: щонайменше 3,5% на основні оборонні потреби, решта, зокрема, на інфраструктуру та стійкість. Збільшення видатків на один сектор тягне за собою скорочення фінансування іншого, і часто ці сектори пов’язані із культурними, освітніми та гуманітарними бюджетами – як це видно на прикладі Сполученого Королівства. Не можна, звісно, приписувати всі скорочення виключно переозброєнню, тому що причини також можуть включати внутрішні політичні рішення та загальний бюджетний тиск, проте тенденції говорять самі за себе. Попри це, президент COP31 Мурат Курум закликав країни виявити таку саму рішучість у скороченні викидів і захисті від погодних екстремумів, як це відбувається у оборонній сфері: “Яке значення має те, що оборонні витрати становлять 5%, якщо у тебе немає країни, в якій можна жити? Що тоді означає її захист?”.

Глобальне зменшення гуманітарної та розвиткової допомоги у свою чергу послаблює спроможність виконувати домовлене. Прогнозується подальше скорочення офіційної розвиткової допомоги на 6,9% у 2026 році порівняно з 2025-м, який теж показав невтішні цифри. Хоча це не стосується окремо кліматичного фінансування, а говорить про зменшення підтримки загалом, цей процес має неочевидний, але дуже важливий наслідок, – втрата кадрів та інституцій, які повинні реалізовувати кліматичні рішення через підготовку проєктів, збирання даних, проведення консультацій, забезпечення звітності тощо. Це також порушує питання рівності та представництва на самих переговорах: складний порядок денний потребує експертів у багатьох паралельних треках, натомість скорочення ресурсів ризикує посилити перевагу великих делегацій над державами й організаціями з обмеженою спроможністю.

Війни й енергетична криза. Конфлікт на Близькому Сході змінює інвестиційні плани та посилює інтерес до внутрішніх джерел енергії: від ВДЕ до атомної енергетики та, окремих випадках, вугілля. Відповідно, енергетична безпека сама собою не гарантує декарбонізації, тому що один уряд відповідає на ризики для енергосистеми розвитком сонячної генерації, накопичувачів та енергоефективності; інший – новими довгостроковими контрактами на газ або продовженням роботи вугільних станцій. На COP31 це може вплинути на домовленості щодо електрифікації та стійкості енергосистем, але ускладнити визначення строків переходу від викопного палива.

Торговельні суперечки. Китай уже заявив про намір порушувати на COP31 питання тарифів і обмежень щодо чистих технологій – Пекін пов’язує їх із перешкодами для глобальної кліматичної співпраці. Це показує, що суперечки про промислову конкурентоспроможність безпосередньо входять до політичного порядку денного конференції. Паралельно з 1 січня 2026 року вступив у дію основний режим європейського механізму вуглецевого коригування імпорту – CBAM – за яким країни за межами ЄС вбачають намагання прямо перешкоджати міжнародній торгівлі. Переговорна суперечність очевидна: дешеві імпортні технології можуть прискорити декарбонізацію, але уряди також прагнуть зберегти робочі місця й зменшити стратегічні залежності. Тому погодження кліматичних цілей може дедалі частіше супроводжуватися вимогами доступу до технологій, фінансування модернізації та послаблення торговельних умов. 

Ширше геополітичне тло не просто відволікає увагу від клімату, воно змінює умови, на яких країни готові діяти. Безпекова криза може прискорити перехід на чисту енергетику й водночас виправдати нові інвестиції у викопні палива; оборонна мобілізація демонструє здатність знаходити ресурси, але загострює суперечки про їхній розподіл. Тому випробуванням COP31 стане здатність домовитися про кліматичні дії, які можна реально виконати в умовах воєн, торговельного суперництва та скорочення міжнародної підтримки.

 

5. Підвалини СОР31: Белен, Бонн та Санта-Марта

 

5.1. Підсумки минулорічних перемовин у Амазонії 

COP31 успадковує від Белену (СОР30 у Бразилії) доволі суперечливий результат: як поступ у створенні інструментів кліматичної політики, так і та нездатність погодити частину ключових політичних рішень. Технічні домовленості супроводжувалися компромісами щодо фінансування, суперечками про адаптацію та блокуванням дорожньої карти переходу від викопного палива. Анталії доведеться працювати саме з цими незавершеними питаннями. Більше про результати минулорічних перемовин можна прочитати тут.

Минулоріч було визначено кілька напрямів для подальшого виконання кліматичних зобов’язань. Ухвалене рішення Global Mutirão стало консенсусним результатом доволі напружених перемовин, започаткувавши добровільну ініціативу “Місії Белену до 1,5 °C” (Belém Mission to 1.5) та дворічну робочу програму з кліматичного фінансування із закликом докласти зусиль до потроєння фінансування заходів з адаптації до 2035 року.  Відбувся також запуск Фонду втрати та збитків, водночас потрібно буде відстежувати весь шлях коштів: від оголошених намірів до фактичних виплат. Інші рішення окреслили подальші інституційні й технічні завдання. Країни ухвалили 59 індикаторів з адаптації та погодилися розробити механізм справедливої трансформації (Беленський механізм справедливої трансформації, BAM). Ці результати створюють основу для співпраці, проте їхня практична цінність залежатиме від того, як врешті запрацюють відповідні механізми, які ресурси будуть ними вивільнені і хто зможе ними скористатися. 

Белем залишив по собі і ширше інституційне питання: чи достатньо просто зберегти консенсус, якщо погоджені рішення не відповідають масштабу проблеми? Для Анталії випробуванням стане здатність розподілити між вже створеним інструментам наявні обмежені ресурси, окреслити зрозумілі правила та призначити відповідальних виконавців. Інакше “конференція імплементації” ризикує завершитися черговою домовленістю про те, як домовлятися далі.

 

5.2. Що показали підготовчі переговори в Бонні

Підготовча технічна сесія в Бонні (SB64) відбулася 8–18 червня 2026 року. Аналізуючи її результати, ми бачимо сильний розрив між закликами виконувати кліматичні зобов’язання та розбіжностями щодо скорочення викидів, адаптації й фінансування.

Сторони швидко погодили порядок денний, проте змістовні обговорення виявилися значно складнішими. Учасники не змогли узгодити підсумкове рішення щодо Глобальної цілі з адаптації, зокрема стосовно організації роботи запропонованої технічної групи з питань індикаторів. Невизначеним залишилося й майбутнє Робочої програми з мітигації зміни клімату. У питаннях справедливої трансформації вдалося досягти процедурного поступу: зокрема, Сторони погодили технічне завдання для перегляду відповідної робочої програми. Це важливий крок, однак він ще не означає домовленості про повноцінний механізм із визначеними умовами фінансування.

Бонн показав, скільки невирішених питань стоїть за словом “імплементація”. Країни можуть підтримувати сам принцип, але розходитися в поглядах на те, хто має надавати фінансування, як повинні працювати міжнародні інституції та наскільки ретельно слід перевіряти дії на національному рівні.

 

5.3. Конференція у Санта-Марті

Проміжним неофіційним етапом підготовки до COP31 стала Перша міжнародна конференція з переходу від викопного палива, яку Колумбія та Нідерланди провели 24–29 квітня 2026 року в Санта-Марті (Колумбія). Вона об’єднала 57 країн, а також представників науки, громадянського суспільства, бізнесу та інших спільнот. Її головна політична ідея це створити простір, у якому країни, готові рухатися вперед, можуть обговорювати практичний перехід від вугілля, нафти й газу, не очікуючи згоди всіх учасників глобальних кліматичних переговорів.

Конференція не була раундом переговорів про нову юридично обов’язкову угоду й не встановила спільної дати припинення використання викопного палива. Її результатом стало формування процесу практичної співпраці, формування трьох робочих напрямків, створення координаційної групи та запуск Наукової панелі з глобального енергетичного переходу. Продовженням має стати друга конференція у 2027 році за співголовування Тувалу та Ірландії.

Змістовно Санта-Марта розширила розмову про енергетичний перехід. У центрі уваги опинилися національні й регіональні дорожні карти, економічна залежність від викопного палива, борги, субсидії та торговельні правила. Це важливий зсув: нарощування відновлюваної генерації саме собою не розв’язує питання закриття видобувних підприємств, заміщення бюджетних надходжень або майбутнього працівників і громад, тобто, не забезпечить справедливої трансформації.

Для COP31 цей процес може мати ряд наслідків. По-перше, він забезпечує змістовний внесок у домовленості щодо переходу  від викопного палива. По-друге, він може посилити коаліцію країн, які вимагатимуть в Анталії конкретнішого рішення щодо процесу переходу. По-третє, він допомагає пов’язати амбіції з умовами виконання: мова має йти не лише про строки скорочення використання викопного палива, а й про підтримку економік, для яких цей процес означає втрату доходів, зайнятості або експортної виручки.

 

6. Основні очікування та пріоритети COP31

 

6.1. Співголовування та Тихоокеанський пре-COP

Особливістю цьогорічної конференції є розподіл керівних функцій між Туреччиною та Австралією. Туреччина приймає COP31 і забезпечує головування в конференції, а Австралія керує переговорним процесом. Турецький міністр довкілля, урбанізації та зміни клімату Мурат Курум отримав посаду президента COP31 (President-Designate), а Австралійський міністр з питань зміни клімату та енергетики Кріс Бовен виконує окрему роль президента переговорів (President of Negotiations).

За умовами партнерства Туреччина відповідає за організацію й логістику COP31, проведення саміту світових лідерів та Порядок денний дій (Action Agenda). Австралійському представникові делеговано повноваження щодо управління переговорним процесом, зокрема консультаціями, підготовкою проєктів текстів і визначенням співфасилітаторів. Обидві країни мають консультуватися між собою та узгоджувати розбіжності. Австралія спільно з тихоокеанськими державами також формує порядок денний Pre-COP.

Передконференційна зустріч (Pre-COP) – це підготовча зустріч, яка проводиться перед конференцією Сторін. Вона об'єднує меншу групу країн, зазвичай близько 30-50, для обговорення ключових питань, які будуть основою перемовин на майданчику COP. Цьогорічна підготовча зустрічі на Фіджі та в Тувалу 5–8 жовтня наблизили міжнародні переговори до громад, для яких кліматична стійкість означає можливість і надалі безпечно жити на своїй землі. Повідомляється, що у заходах Pre-COP взяли участь близько 4 тисяч представників урядів, переговорників та інших учасників. Візит частини делегацій до Тувалу дав змогу побачити наслідки підвищення рівня моря безпосередньо на місці, водночас переконливих сигналів готовності великих країн посилити свої зобов’язання або прискорити їх виконання не спостерігалось.

Однією із центральних тем став доступ до кліматичного фінансування. Представники острівних держав наголошували, що затримки та бюрократизація процедурної складової заважають отримувати обіцяну підтримку. Наразі із приблизно 16 мільярдів доларів кліматичного фінансування, обіцяного тихоокеанським країнам після ухвалення Паризької угоди у 2015 році, понад 5 мільярдів досі не було виплачено. При тому, що домовлені обсяги фінансування адаптації покривають лише близько 26% прогнозованих щорічних потреб регіону. Ці цифри показують, що проблема полягає як в нестачі ресурсів, так і в тому, наскільки швидко вони стають доступними. Цей акцент перегукувався з основним меседжем виступу виконавчого секретаря РКЗК ООН Саймона Стілла: перспектива перевищення порога потепління у 1,5 °C посилює необхідність одночасно скорочувати викиди, зміцнювати стійкість і забезпечувати доступну підтримку.

Зустріч окреслила і політичні очікування від Анталії. Президент COP31 Мурат Курум заявив про намір підготувати політичне рішення, яке охоплюватиме скорочення викидів, адаптацію, фінансування та виконання взятих на себе країнами зобов’язань. Тому головним випробуванням стане здатність узгодити вже наявні процеси та надати їм практичного спрямування.

Однією з головних ліній розбіжностей залишається відхід від викопного палива - та і загалом консенсусне визнання його джерелом зміни клімату як такої. Близько 30 держав, серед яких Австралія, ОАЕ та Сінгапур, підтримали декларацію Taku Pakasoa, назва якої передає тувалуську ідею сили в єдності. Вона закликає звести до мінімуму перевищення порога потепління у 1,5 °C, захищати кліматичну науку та прискорити енергетичний перехід, зокрема справедливий і впорядкований перехід від викопного палива в енергетичних системах.

Тихоокеанські держави також наполягли на помітнішій ролі океанічних екосистем в кліматичному порядку денному. Учасники нагадували про його значення для регулювання клімату, поглинання надлишкового тепла та зберігання вуглецю. Турецька сторона підтвердила намір працювати над окремою декларацією щодо океанів. Для острівних країн це питання безпосередньо стосується захисту узбереж, екосистем і засобів до існування. Політичне значення тихоокеанських зустрічей зрештою залежатиме від того, наскільки ці потреби будуть відображені в рішеннях і фінансуванні після Анталії.

 

6.1. Від кліматичних зобов’язань до їх виконання

Туреччина визначила 10 пріоритетних напрямків у рамках порядку денного конференції. Пріоритети включають нульові відходи (zero waste - напрямок, який у країні розвиває дружина Президента Еміне Ердоган), океани та моря, продовольчу безпеку, стійкість урбосередовища до зміни клімату, перехід до впровадження кліматичних дій, молодь та освіту, зелену індустріалізацію, перехід на чисту енергію та електрифікацію, а також динамічні та стійкі системи охорони здоров'я.

Саміт глав держав у рамках СОР31 відбудеться 11 та 12 листопада. Зустрічатимуть поважних гостей президент Туреччини Речеп Ердоган та Генсек ООН Антоніо Гутерреш, які разом із прем’єром Австралії Ентоні Албанезе відкриють сесію, плануючи створити “сильний політичний імпульс” для протидії зміні клімату.

COP31 позиціонують як конференцію практичних результатів або ж “СОР імплементації”: у центрі уваги стоїть перетворення НВВ на державні політики, інвестиції та конкретні заходи. Для цього турецьке головування пропонує ініціативу Climate Implementation Bridge, що має допомагати країнам перетворювати кліматичні плани на портфелі проєктів для залучення інвестицій. 

Такий підхід відображений і в переговорній позиції ЄС, ухваленій 12 жовтня. Євросоюз закликає забезпечити виконання національних кліматичних планів, подати ті, яких досі бракує, та вітлити результати першого Глобального підбиття підсумків, зокрема щодо переходу від викопного палива.

Водночас обидві країни, які керують COP31, зазнають критики через власну залежність від викопного палива: Австралія як великий експортер вугілля й газу, а Туреччина через значну роль цих ресурсів у виробництві електроенергії.

Дискусійними залишаються очікування громадськості від можливості вільно брати участь у конференції, тому що режим Ердогана вважається авторитарним. Після Бразилії, яка перервала трирічну полосу відсутності кліматичних маршів, не хочеться відкату назад. Ряд турецьких активістів/ок не очікують сильної протидії активностям чи затримань, як це було на ряді попередніх акцій, як це було у випадку заборони протестів перед самітом НАТО у липні 2026, однак залучаються політичною підтримкою організації з-за кордону. Цьогоріч також планується People`s Summit, який пройде 14-18 листопада, та ряд інших активностей громадянського суспільства на території проведення СОР31 та поза нею..

 

6.2. “35 до 35”: електрифікація як напрям енергетичного переходу

Одна з ключових пропозицій головування – збільшення частки електроенергії у світовому кінцевому споживанні енергії з 23% станом на сьогодні до 35% до 2035 року. Йдеться саме про електрифікацію споживання, а не про частку відновлюваних джерел у виробництві електроенергії. Нове дослідження, опубліковане Міжнародним енергетичним агентством, показує, що ця мета є цілком досяжною. Прискорена електрифікація може одночасно скоротити викиди й залежність від імпортного палива. За наведеним сценарієм, до 2035 року щорічні витрати країн-імпортерів на енергоносії можуть зменшитися більш ніж на 400 млрд доларів порівняно з 2025 роком, а світове споживання нафти бути на 18 млн барелів на добу нижчим, ніж без такого прискорення, передусім завдяки електромобілям. Викиди CO₂ від використання енергії у транспорті, будівлях і промисловості можуть скоротитися на 40% до 2035 року. Реалізація цього потенціалу потребує інвестицій у генерацію, мережі та гнучкість енергосистем, підтримки домогосподарств і бізнесу в покритті початкових витрат, водночас додатково посилюючи кліматичні й безпекові переваги переходу.

Тому оцінюючи цю ініціативу важливо дивитися не лише на відсоток: результат залежатиме від джерел виробництва електроенергії, розвитку мереж і накопичувачів, енергоефективності та доступності електропостачання.

 

6.3. Відходи, циркулярність та енергоефективні міста

Турецьке головування пропонує зробити управління ресурсами й міську стійкість помітною частиною COP31. Запропонований порядок денний містить три орієнтири до 2035 року:

• удвічі скоротити приріст глобального утворення відходів;
• зменшити енергоємність будівельного сектору щонайменше на 25%;
• підвищити глобальний показник циркулярного використання матеріалів щонайменше до 15%.

Це ініціативи головування в межах Action Agenda, які потрібно відрізняти від рішень, погоджених усіма Сторонами на офіційних переговорах. Їхнє політичне значення залежатиме від того, хто долучиться до виконання та які ресурси виділить.

В Анталії варто очікувати конкретизації цих пропозицій: базових показників, методик розрахунку, проміжних строків і правил звітування. Формулювання мають значення: скоротити приріст відходів удвічі на практиці не обов’язково означає удвічі зменшити їхню кількість. Так само нижча енергоємність будівель не гарантує скорочення загального споживання енергії, якщо площа забудови зростатиме швидше за ефективність. Тому оцінювати результат потрібно і за відносними показниками, і за абсолютними обсягами використаних ресурсів та викидів.

У сфері відходів важливим практичним напрямом стане скорочення метану. ЮНЕП включає до своїх пріоритетів на COP31 метан, харчові відходи та рішення для стійких міст. Змістовним результатом тут були б партнерства й фінансування для запобігання харчовим відходам та втратам (food loss and food waste), роздільного збирання та належного оброблення органічних відходів. Циркулярність також варто оцінювати ширше за перероблення через забезпечення довговічності товарів, доступу до ремонту й повторного використання та зменшення потреби у використанні первинної сировини.

Для будівель ключове питання – це як поєднати скорочення енергоспоживання із захистом населення від спеки. У звіті UNEP і GlobalABC про будівлі та будівництво пріоритетами визначено модернізацію наявного фонду, низьковуглецеві матеріали, інвестиції в енергоефективність і пасивне охолодження. Критерієм успіху має бути також доступність цих рішень для людей, які найбільше потерпають від енергетичної бідності та перегрівання житла.

 

6.4. Кліматичне фінансування, адаптація та реагування на втрати й збитки

У фінансовій дискусії важливо розрізняти два орієнтири, погоджені ще на COP29: щонайменше 300 мільярдів доларів щороку до 2035 року для країн, що розвиваються, та ширший заклик мобілізувати 1,3 трильйона доларів щороку до 2035 року з державних і приватних джерел. Рішення COP30 додало заклик докласти зусиль для щонайменше потроєння фінансування проєктів з адаптації до 2035 року. Для Анталії принциповим буде питання того, як цей орієнтир перетворити на фактичну підтримку: хто надаватиме кошти, на яких умовах і як вимірюватиметься поступ.

Фонд втрат та збитків вже перейшов до першого етапу отримання коштів у межах Барбадоських механізмів реалізації, для яких наразі передбачено фінансування у розмірі 250 мільйонів доларів. Тому очікування від COP31 варто формулювати як забезпечення його доступної та результативної роботи.

Менш помітний, але принциповий чинник це тип фінансування. За звітом UNCTAD про зовнішній борг за 2026 рік, відсоткові витрати за довгостроковим зовнішнім боргом країн, що розвиваються, зросли майже на 14% у 2025 році. Підтверджує це і новий флагманський звіт міжнародної організації ActionAid “Борг підживлює кліматичну кризу: як рухаються фінанси” (англ. Debt fuels the Climate Crisis: How the Finance Flows), який  розкриває масштаби, в яких суверенний борг виснажує ресурси країн, що знаходяться на передовій кліматичної кризи, та залишає громади практично беззахисними перед повенями, посухами, спекою та голодом. Новий звіт показує, що найбільш вразливі до клімату країни витрачають майже у 25 разів більше на виплату боргів, ніж на боротьбу зі зміною клімату, тоді як обслуговування боргу поглинає 65% їхніх сукупних державних доходів. За таких умов оголошений мільярд у вигляді кредитів і мільярд грантової підтримки мають зовсім різне значення. Додаткова позика може профінансувати проєкт, але водночас звузити можливості держави фінансувати інші потреби. Тому фінансові переговори стосуватимуться не лише загальної суми, а й пільговості, боргового навантаження та доступності коштів. 

 

6.5. Пріоритети малих острівних держав: 1,5 °C та підтримка громад

Для малих острівних держав центральними залишаються обмеження потепління, захист територій і доступ до фінансування.  Одним із практичних інструментів для цього є Pacific Resilience Facility – регіональний механізм під керівництвом тихоокеанських держав, орієнтований на грантову підтримку стійкості громад. Нові обіцянки внесків до інструменту становили близько 15 мільйонів доларів, а загальна сума обіцяних коштів залишалася трохи нижчою за 200 мільйонів. Це все ще менше за початкову ціль капіталізації у 500 мільйонів доларів, а довгостроковий орієнтир становить 1,5 мільярда. Тому успіх COP31 доцільно оцінювати не за кількістю гучних заяв, а за тим, чи стане фінансування доступнішим, кліматичні плани втілюваними, а відповідальність за їх виконання зрозумілішою.

 

7. Позиція України: чи стане кліматична політика основою відбудови?

Для України кліматичні переговори в Анталії поєднують питання безпеки, відновлення та довгострокової трансформації економіки. У фокусі зусиль делегації і далі залишатиметься презентаційна діяльність на Українському та участь у спільному кластерному павільйоні Європейського Союзу, а також досягнення дво- та багатосторонніх домовленостей на полях СОР31. Українська делегація планує зосередитися на трьох завданнях: захисті територіальної цілісності в міжнародних кліматичних рішеннях, залученні інвестицій для відбудови та посиленні міжнародної експертної й технічної підтримки.

 

1. Захист територіальної цілісності має конкретний вимір через кліматичну звітність: Росія включає до своєї звітності з викидів парникових назів також дані з тимчасово окупованих українських територій та анексованого Криму. Сам тому важливо протидіяти цій практиці легітимації незаконно захоплених територій. 
2. Залучення ресурсів для відбудови, яка одночасно посилює енергетичну стійкість і потенційно скорочує залежність від викопного палива. Серед інструментів переходу на чисту енергетику, енергоефективність та побудову стійкої інфраструктури Україна вбачає механізми статті 6 Паризької угоди, зелене фінансування і страхування воєнних ризиків. 
3. Міжнародна експертна й технічна підтримка має допомогти Україні впроваджувати кліматичну політику та наблизитись до євроінтеграційних вимог попри активне ведення бойових дій.

Ці запити мають, водночас, спиратися на власні зобов’язання держави. Другий національно визначений внесок України передбачає скорочення чистих викидів парникових газів більш ніж на 65% у 2035 році порівняно з 1990 роком. Попередня ціль становила 65% до 2030 року. Це не дає підстав автоматично говорити про послаблення зобов’язань, проте формулювання “більш ніж” не пояснює масштабу додаткової амбіції, хоча на брак амбітності ще минулого року вказували українські громадські організації. Самого порівняння з 1990 роком також недостатньо: важливо відрізняти скорочення завдяки модернізації від падіння викидів через руйнування та втрату виробництва. Україні потрібна зрозуміла траєкторія відновлення економіки без повернення до високовуглецевої моделі. 

Окремий наскрізний напрям це кліматичні наслідки російської агресії. За оцінкою Ініціативи з обліку викидів парникових газів унаслідок війни, за період від 24 лютого 2022 року до 23 лютого 2026 року пов’язані з війною викиди становили близько 311 мільйонів тонн CO₂-еквіваленту. Ці дані посилюють аргумент про глобальний кліматичний вимір війни, хоча сама собою не створює механізму компенсації.

Участь у переговорному процесі також передбачена, водночас у громадськості наразі немає чіткого розуміння переговорних позицій, окрім того, що основні треки зацікавлення це кліматичне фінансування (особливо стаття 6) та робота над адаптаційною частиною.

На COP31 Україна знову матиме власний павільйон, наповненням якого займають урядові структури, міжнародні партнери, громадські організації ті ініціативи, а також українські компанії. Всі вони мають на меті обговорити та представити рішення, над якими вже працюють: від розроблених політик до проєктів з чистої енергетики та повторного використання ресурсів. Окремим фокусом стане Чорне море – спільна екосистема, що пов’язує Україну й Туреччину та робить наслідки війни відчутними далеко за межами українського узбережжя. Захист моря, річок і водно-болотних угідь розглядатимуть як складову безпеки та стійкості всього регіону. Павільйон має стати місцем пошуку партнерств, здатних забезпечити відновлення України фінансуванням, технологіями та досвідом.

 

8. Стриманість чи амбіції: чого ми очікуємо від Анталії

Конференція в Анталії мала б передусім забезпечити прийняття рішень, які наблизять виконання вже ухвалених зобов’язань. Її результативність визначатиметься тим, чи отримають національні кліматичні плани фінансування та зрозумілі механізми реалізації, чи стане підтримка адаптації доступнішою, а перехід від викопного палива предметом конкретних дій. Запропоновані цілі з електрифікації, енергоефективності та циркулярності можуть допомогти цьому процесу, якщо матимуть чіткі правила обліку, відповідальних виконавців і ресурси.

Водночас назва “конференція імплементації” не повинна виправдовувати зниження обіцянок. Виконання недостатньо амбітних планів ще не означає забезпечення належної відповіді на кліматичну кризу. Так само нові фінансові обіцянки не замінять своєчасних виплат - потрібно створення механізмів утилізації підтримки, яку громади отримуватимуть вчасно та на вигідних для себе умовах. Для найбільш уразливих країн головним критерієм успіху стане скорочення відстані між міжнародним рішенням і практичним захистом населення та екоситем.

Для України COP31 це можливість поєднати вимогу відповідальності Росії за кліматичну шкоду війни з переконливою програмою власного відновлення. Це потребує чіткого зв’язку між власними кліматичними цілями, енергетичною безпекою, адаптацією та інвестиціями у відбудову. Міжнародна підтримка має допомагати громадам задовольняти нагальні потреби, не закріплюючи залежності й вразливості на десятиліття вперед.

Авторка: Діана Попфалуші, Голова Правління Української Кліматичної Мережі, проєктна менеджерка ГО “Плато”

Редакторка: Ольга Полуніна, координаторка Програми “Зміна клімату та енергетична політика” Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля у Києві