Консенсус, що рятує політиків, але не клімат: результати СОР30

 

Консенсус, що рятує політиків, але не клімат: результати СОР30

1. Анотація
2. Чи справдились очікування та перестороги
3. Результати перемовин
   1. Справедлива трансформація
   2. Глобальна мета з адаптації
   3. Кліматичне фінансування
   4. Вуглецеві ринки і стаття 6
   5. Інші напрями перемовин
4. Роль та вплив громадськості
5. Україна на СОР30
6. Підсумки

 

1. Анотація

Тридцята Конференція сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (COP30) відбулася в листопаді 2025 року в місті Белен, Бразилія, — у самому серці Амазонії. Цей «COP правди», як назвав його президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва, мав стати майданчиком відвертої розмови про виконання кліматичних обіцянок та спільної праці в дусі «mutirão» (португальський термін, що означає колективні зусилля для досягнення спільної мети). Організатори прагнули залучити рекордну кількість учасників/-ць, особливо представників/-ць корінних народів. Це їм частково вдалося: попри логістичні виклики, акредитацію отримали понад 56 тисяч осіб, ще більше — взяли участь у кліматичному марші. 

Як відбувались перемовини у бразильському Белені, що (чи хто) завадило прийняти амбітні рішення та чи справді цей СОР став самітом «імплементації» — поговоримо нижче.

 

2. Чи справдились очікування та перестороги

У статті-огляді щодо очікувань від цьогорічної конференції (її можна переглянути тут) ми писали про потенційні проблеми, які могли виникнути з погляду як організації, так і самих перемовин. Частина з них справдилась, частина — ні, але водночас з’являлися й не зовсім очікувані виклики, з якими бразильська сторона впоралась також по-різному.

Якщо коротко, то цьогорічна конференція сторін РКЗК ООН завершилась в атмосфері, яка відображає стан глобальної кліматичної політики: поєднання технічного прогресу, глухих кутів у політичних домовленостях і відчуття, що світ знову не встигає за власними обіцянками. Белен із його тропічними штормами, пожежею на локації перемовин і постійними затримками пленарних засідань перетворився на живу метафору: зараз система працює на межі своїх можливостей, тому не завжди здатна забезпечити потрібний результат.

Місто активно готувалося до конференції. За кілька днів до COP30 майже щодня відкривалися нові майданчики, розширювалися дороги, з'являлися парки, ресторани та бари; готувались нові виставки, які очікували на приблизно 50 000 відвідувачів. Белен з населенням понад 1,3 мільйона жителів/-ок упродовж останніх років отримав приблизно 1 мільярд доларів інвестицій, спрямованих на відродження однієї з найстаріших — і найбідніших — столиць штату Бразилії. Водночас  відтік мешканців/-ок у пошуках роботи та кращої якості життя також зробив його одним із бразильських міст з найбільш різким скороченням населення. Тому СОР30 став можливістю підвищити туристичну привабливість регіону через реконструкцію інфраструктури міста.

Для Бразилії проведення COP30 було справою честі та можливістю продемонструвати глобальне лідерство у кліматичній політиці. Президент Лула да Сілва позиціював Беленський саміт як такий, що вкаже на прогалини у виконанні Паризької угоди і вимагатиме більшої амбітності від усіх країн-учасниць. Ключовою ідеєю бразильського головування стала концепція «глобального mutirão», тобто мобілізації всього світу для спільної роботи задля кліматичного порятунку. Цей термін знайшов відображення і в назві основного підсумкового пакета рішень COP30 «Global Mutirão», який об’єднав низку складних питань у єдиний документ. Утім, у ході перемовин цей амбітний задум наштовхнувся на істотні перешкоди. Робочі тексти до останнього залишалися суперечливими, а дедлайни ухвалення рішень неодноразово зміщувалися.

Виступаючи на пленарних засіданнях, Лула да Сілва та міністерка довкілля Бразилії Марина Сілва наголошували на необхідності глобальної дорожньої карти відмови від викопного палива, об’єднавши навколо цієї ідеї низку країн — від Німеччини і Сполученого Королівства до Кенії. Однак власний курс країни в цьому напрямі виявився суперечливим. За декілька днів до COP30 уряд Лули погодив нове тестове буріння нафтової свердловини на екваторіальному шельфі Амазонки. Таке рішення викликало різку критику громадськості, влада ж пояснювала його прагненням акумулювати кошти для фінансування енергетичного переходу. Ця подвійна гра Бразилії — лідера кліматичних амбіцій і водночас великого нафтового продуцента — яскраво ілюструє виклики, з якими стикаються країни, намагаючись поєднати економічні інтереси з екологічними амбіціями.

Наприкінці перемовин в одному з павільйонів спалахнула пожежа, що ненадовго зупинила переговорний процес і змусила всіх евакуюватися. Пожежу локалізували протягом кількох хвилин. Її причиною стала несправність електромережі. Раніше, упродовж першого тижня, активісти/-ки корінних народів без акредитації проникли до «блакитної зони», щоб висловити протест проти відсутності доступу й вимагати захисту своїх територій. Це спричинило сутички з охороною. Після цих інцидентів секретар РКЗК ООН Саймон Стіл офіційно висловив стурбованість щодо безпеки делегатів/-ок та місця проведення заходу.

Загальний геополітичний фон також був складним: відсутність низки лідерів країн з високим рівнем викидів, тривалі конфлікти (як-от війни в Україні та Газі) і економічна напруженість сформували «складні геополітичні перешкоди», що обтяжували перемовини. Тому результати COP30 багато в чому віддзеркалюють поточну геополітичну ситуацію і кризу мультилатералізму. Найбільш помітною була відсутність офіційної делегації США. Уперше за десятиліття одна з найбільших економік світу не брала повноцінної участі в перемовинах. Також не брали участі в заході й інші ключові гравці, включно з президентом Китаю Сі та президентом росії Путіним. Відсутність США відчувалась як полегшення від того, що вони не вдаватимуться до навмисного зриву перемовин, проте на саміті де-факто діяла група лобістів від викопного сектору. 

Таке самоусунення Вашингтона створило відчутний вакуум лідерства: бракувало вагомого голосу, здатного схилити шальки терезів у дискусіях про скорочення викидів чи фінансову допомогу. ЄС і Китай намагалися заповнити цю прогалину. Пекін, зокрема, підтримав ідею справедливої трансформації та заявив про дострокове досягнення піка викидів до 2029 року. ЄС же намагався бути «бастіоном амбіцій»: країни Євросоюзу оновили свої НВВ і очолили коаліцію за відмову від викопного палива. Проте в критичних моментах і ЄС, і Китай демонстрували обережність. Європейці, з одного боку, наполягали на згадуванні 1,5 °C та правах людини, з іншого — блокували рішення з кліматичного фінансування. Китай же традиційно не готовий був іти на кроки, які вважав загрозою суверенітету. Як результат, когерентного «двигуна прогресу» на COP30 не було — різні лідери тягнули в різні боки.

Ще однією характерною рисою COP30 стала безпрецедентна участь корпоративних лобістів. У Белені були присутні понад 300 лобістів індустріального сільського господарства, що на 14 % більше, ніж торік. Вони представляли інтереси компаній, які є головними драйверами вирубування лісів і відповідальні за третину глобальних викидів. Ще більшою була кількість представників викопного палива — приблизно 1 600, тобто кожен 25-й учасник саміту. Громадські організації різко критикували такий розподіл. «Як ми можемо розв’язати кліматичну кризу, якщо ті, хто її спричиняє, фактично контролюють переговори?», — заявила виконавча директорка Greenpeace Бразилії, вказуючи на збільшення частки нафтових лобістів на 12 % у порівнянні з COP29.

Викликом стало забезпечення присутності на саміті корінних народів. 2 500 представників заявили бажання взяти участь. Організували навіть флотилію Амазонкою для Белену. Вперше знання та права корінних народів опинилися в центрі уваги, а уряд Бразилії навіть видав під час конференції постанови про визнання 10 нових територій корінних народів. Однак нерівність зберігалася: «Лише 14 % корінних бразильців, що прагнули стати учасниками/-цями СОР30,  отримали акредитацію для “блакитної зони”… Щоб бути тут, потрібна акредитація, і в моєму регіоні лише двоє людей отримали її...», — сказав Лукас Тупінамба, молодий лідер корінних народів, який два дні подорожував човном, щоб відвідати саміт. Тому на другий день СОР30 світові медіа сколихнула новина про нібито агресивне проникнення активістів на територію конференції, хоча ними керувало тільки щире бажання бути почутими. Ця подія забарвила подальші перемовини, зокрема активізувала участь світової громадськості. Щодня тільки у «блакитній зоні» відбувалися приблизно 10 акцій з різними гаслами,  водночас посиливши мілітаризацію простору для «забезпечення порядку» за запитом ООН.

фото гвардійців

 

3. Результати перемовин

Ближче до завершення COP30 думки щодо того, ознаменувала вона значний прогрес чи невдачу, розійшлися. Результатом саміту стало рішення «Global Mutirão» (неофіційно — «Беленський пакет», Belém Package). Головування із самого початку зазначило, що це не є традиційним рішенням для формату СОР, проте воно функціонувало аналогічно до звичного заключного документа саміту. 

З одного боку, досягли домовленостей щодо низки ключових питань — адаптації, справедливої трансформації, роботи вуглецевих ринків. З іншого боку, нездатність дійти до консенсусу щодо поступової відмови від викопного палива стала гірким розчаруванням для багатьох. Основна напруга процесу полягала в тому, що кілька держав можуть накласти вето на довго напрацьовувані рішення, тому на часі реформування процесу прийняття рішень на COP. 

Розглянемо основні напрями перемовин детальніше.

 

3.1. Справедлива трансформація 

Дискусії навколо теми справедливої трансформації можна сміливо назвати одними з провідних. Тут маємо важливе досягнення — прийняття Беленського механізму справедливої трансформації (BAM), який ставить права людини та рівність у центр боротьби зі зміною клімату. Відтепер від країн вимагатимуть координувати свою роботу щодо підтримання справедливого переходу, обмінюватися перспективним досвідом і підтримувати впровадження такої політики, особливо в країнах з низьким рівнем доходу та обмеженим державним потенціалом. Врешті, глобальні зусилля країн щодо справедливого переходу, які до того були фрагментарними та непослідовними, можуть сприяти довгоочікуваному результату: обов’язковій підтримці громад та працівників/-ць, чиї засоби існування залежать/-ли від викопного палива та/або інших вуглецевовмісних секторів. Таким чином, створення BAM означає, що справедливість у глобальному переході до сталої економіки відтепер є не лише гаслом, а має офіційне місце в кліматичній системі ООН. 

Важливо зауважити, що початково BAM є саме громадською ініціативою. Проєкт механізму розробила низка організацій громадянського суспільства, зокрема Climate Action Network (найбільша міжнародна коаліція екологічних некомерційних організацій, що об'єднує понад 2 000 організацій, зокрема українські ГО); мережа Women and Gender Constituency (коаліція десятків організацій з гендерної справедливості, визнана офіційним спостерігачем Секретаріатом РКЗК ООН); союзники в робітничому та молодіжному рухах, а також коаліція «Глобальна кампанія з вимогою кліматичної справедливості». Міжнародна громадськість називає цей результат одним з найсильніших в історії кліматичних переговорів ООН і справжнім проривом у боротьбі за права та справедливість в контексті зміни клімату. 

Не минулося й без розчарувань. Понад 80 країн, включно з вразливими державами Африки, Латинської Америки, Азійсько-Тихоокеанського регіону, а також ЄС і Сполученим Королівством, наполягали на прийнятті дорожньої карти поступової відмови від викопного палива. Всупереч їм нафтогазові країни просували думку, що країнам слід дозволити використовувати ресурси викопного палива для розвитку своєї економіки. Найактивніше блокували прийняття дорожньої карти арабські держави та росія (хоча є дані про неофіційний список, де аж 84 країн). Тому в підсумковому тексті про справедливу трансформацію знову немає прямих згадок про відмову від викопного палива. Це, своєю чергою, викликало різку реакцію низки країн і навіть звинувачення в сторону Бразилії, нібито вона подала підсумковий документ у форматі ультиматуму.

У відповідь на таке слабке рішення 24 країни об'єдналися в коаліцію поза межами РКЗК ООН на чолі з Колумбією та уклали Беленську декларацію — зобов’язання щодо  поступової відмови від викопного палива та прагнення до справедливого, рівноправного енергетичного переходу. Підписанти заявляють, що не дозволять «кільком країнам тримати світ у заручниках» та продовжуватимуть рухатися вперед, навіть якщо нафтодержави блокуватимуть консенсус.

 

3.2. Глобальна мета з адаптації 

Конкретний перелік індикаторів вимірювання країнами прогресу з адаптації до зміни клімату — ще одне вагоме очікування цьогорічних кліматичних переговорів. У результаті справді маємо 59 добровільних показників, що охоплюють різні сектори — продовольство, доступ до води, охорону здоров'я, екосистеми, інфраструктуру та засоби до існування — й інтегрують такі міжгалузеві питання, як фінанси, технології та розбудову потенціалу. Однак як в окремих країн, так і міжнародної громадськості залишається багато запитань і заперечень до тексту цього рішення. Водночас важливо, що на COP30 заклали основу інструментів для відстеження прогресу адаптації та встановили політичний орієнтир для фінансування. Адаптація перестала бути побічним обговоренням — її включили до основного результату COP30. 

Зміни до остаточного переліку індикаторів, над якими до того група експертів/-ок ретельно працювала протягом 2 років, додали в останні години, і не узгодили їх на попередніх консультаціях. Це підриває довіру до оголошених показників і, безумовно, ускладнить їх упровадження. Кілька країн, зокрема з Південної Америки та ЄС, висловили істотне занепокоєння такою процедурою прийняття рішень і не підтримували запропонований список індикаторів на заключному пленарному засіданні. Водночас президент СОР30 заявив, що з огляду на наявні заперечення та занепокоєння, висловлені на пленарному засіданні, рішення може бути доопрацьоване впродовж наступної сесії у Бонні. Подальші кроки технічної роботи над показниками залишаються нечіткими, але з натяками на те, що набір показників переглянуть до 2027 року. 

 

3.3. Кліматичне фінансування

Адаптаційні заходи. На фоні узгодження індикаторів важливим залишається адаптаційне фінансування. Так, необхідність допомогти вразливим країнам впоратися з посиленням повеней, спеки та штормів називали провідною темою переговорів у Белені. Адже традиційно проєкти, що захищають життя в умовах зміни клімату, наприклад, будівництво систем захисту від повеней або посухостійких водних систем, мають більші труднощі із залученням фінансування в порівнянні з проєктами, що скорочують викиди, наприклад, у сферах енергоефективності та ВДЕ.

Група країн, що розвиваються, включно з G-77+Китай, наполягала на потроєнні фінансування адаптації — до 120 мільярдів доларів на рік, заявивши, що будь-яка нова Глобальна ціль щодо адаптації буде безглуздою без грошового забезпечення. Протягом переговорів африканські й азійські країни наполягали на конкретних фінансових зобов'язаннях, зауважуючи, що розвинені країни не виконують свою попередню обіцянку з COP26 подвоїти фінансування адаптації до 2025 року. В результаті ж маємо послаблення зобов'язань розвинених країн щодо надання фінансування для адаптації та перенесення термінів потроєння фінансування до 2035 року. Міжнародна громадськість наголошує, що це ніщо інакше як «зрада вразливих та постраждалих верств населення Глобального Півдня, і це відбулося здебільшого через ЄС та Японію». З остаточного тексту також вилучили згадку про 2025 рік як базовий. Це додало невизначеності щодо того, що саме означає ціль на 2035 рік.

Фонд втрат та збитків. На тлі неамбітного адаптаційного фінансування розвиток Фонду втрат та збитків виглядає відносно успішним. Переговори щодо його операційного запуску значно просунулись: оголошено про старт першого конкурсу заявок із загальним грантовим пакетом на 250 млн доларів. Це сигналізує, що довгоочікуваний Фонд, узгоджений ще на COP27 і запроваджений на COP28, виходить за межі політичних обіцянок і починає реально спрямовувати ресурси до громад, що перебувають на передовій у боротьбі з наслідками кліматичної кризи.

Якщо зважити оголошені цифри в масштабі реальних потреб, оптимізм швидко тане: лише у 2025 році очікувані кліматичні збитки країн, що розвиваються, оцінюють приблизно у 395 млрд доларів. Тоді як пілотне фінансування Фонду покриє менше ніж 0,1 % цієї суми. Тож цьогорічний запуск Фонду, на нашу думку, має радше символічне значення початку роботи й демонстрації політичної волі, аніж стане реальним інструментом компенсації втрат на цьому етапі.

Джерела фінансування. Постійною темою перемовин є розширення джерел кліматичного фінансування. За це, зокрема, виступають розвинені країни, які не бажають брати на себе нові зобов'язання. Натомість вони просувають ідею мобілізації приватного фінансування та добровільних внесків від заможних країн, що розвиваються.

Тут слід звернути увагу на дорожню карту Баку — Белен, запущену в межах NCQG (Нової колективної кількісної фінансової цілі, що була затверджена на СОР29) — ініціативу, що мала на меті визначити, як можна досягти кліматичного фінансування в розмірі 1,3 трлн доларів. Незалежний аналіз продемонстрував, що приблизно половина з цієї суми може надійти з приватних джерел, решта — з багатосторонніх, двосторонніх і пільгових потоків. Рекомендацію «взяти до уваги» цю дорожню карту також виклали в загальному рішенні СОР30.

Великим успіхом сторона, що приймає, називає створення та залучення стартових фінансових зобов’язань на $6,7 млрд дол. до фонду Tropical Forests Forever Facility — довгострокового механізму фінансування захисту тропічних лісів. Кошти планують залучати не лише від донорів, а й через випуск «зелених облігацій». Водночас громадські активіст(к)и наголошують: щоб цей механізм був справді справедливим, він має передбачити прямий доступ для корінних народів, які є головними охоронцями лісів. За домовленістю, не менше ніж 20 % фонду буде спрямовано корінним громадам, але зараз критично важливо створити прозорі органи управління за участі самих корінних народів, щоб гроші дійшли до них без бюрократичних перепон.

Фінансові результати COP30 можна охарактеризувати як такі, що спрямовані більше на формування рамкової структури, а не на забезпечення грошовими потоками. Зокрема брак свіжих вливань в чинні механізми, як-от Фонд втрат і збитків та Фонд адаптації, на фоні втрати одного з важливих донорів у особі США викликає особливе занепокоєння у вразливих країн.

 

3.4. Вуглецеві ринки і стаття 6

Продовжились і традиційні дискусії щодо  ринкових механізмів за статтею 6 Паризької угоди, готуючи цю частину до реального впровадження. Цікаво, що подальші офіційні перемовини щодо статті 6 не були передбачені до 2028 року — року їхнього планового перегляду. Однак місце проведення переговорів — Амазонія — означало, що неможливо ігнорувати потенціал вуглецевих ринків для допомоги у розв’язанні однієї з ключових рушійних сил кліматичної кризи. Адже значні частини тропічного лісу більше не є поглиначем вуглецю через масову вирубку, а натомість  вуглекислий газ викидають в атмосферу здебільшого під час пожеж.

Врешті погодили запуск нового глобального ринку вуглецевих кредитів за статтею 6.4 з базовими методологіями для проєктів, які отримуватимуть такі кредити. Також удосконалили правила для двосторонньої торгівлі скороченнями викидів за статтею 6.2, що має запобігти поданням країнами подвійної звітності. Окремо сформували рамку для неринкових механізмів співпраці за статтею 6.8 — обміну знаннями, технологічною та фінансовою підтримкою.

Поєднання цих рішень виводить статтю 6 на більш конкретний шлях до впровадження: для приватного сектору такі рішення посилюють технічний прогрес, необхідний для врегулювання попиту та пропозиції кредитів згідно зі статтею 6.4; та важливість належної перевірки регуляторних органів у країнах, що беруть участь у спільних підходах згідно зі статтею 6.2. Такий прогрес зміцнює паризьку архітектуру міжнародної співпраці. Сподіваємося, що чіткі правила вивільнять інвестиції в клімат, водночас забезпечуючи належну підзвітність. 

 

3.5. Інші напрями перемовин

Пом’якшення (мітигація) та перехід від викопного палива. Досягнення у сфері пом'якшення наслідків зміни клімату COP30 доволі скромні. Однак політична динаміка дещо змінилася: згадка поступової відмови від викопного палива, яка колись була табуйованою, тепер явно стоїть на порядку денному щодо кліматичних питань.

Досягнутий в останні години компроміс полягає в тому, що угода COP30 опосередковано підкріплює попереднє зобов'язання переходу від викопного палива, посилаючись на «консенсус ОАЕ» COP28. На практиці це означає, що країни домовилися (ще в Дубаї) зменшити використання викопного палива — без того, аби вказати у тексті реальні рішення. Наступні кроки в цьому напрямі були виведені за межі офіційного тексту ООН і спрямовані на добровільну співпрацю. Зокрема, Бразилія оголосила, що очолить неформальну коаліцію (із зацікавленими сторонами) для розроблення дорожньої карти поступової відмови від викопного палива протягом наступного року (до СОР31). 

Результати містили також кілька інших елементів, зокрема, запуск «Місії Белену для 1,5 °C” (Belém Mission for 1.5°C)», яка закликає всі країни активно втілювати внутрішні плани щодо протидії зміні клімату, та домовленість про продовження Робочої програми з пом'якшення (Mitigation Work Programme, MWP) щонайменше до 2026 року.

Ліси, природа та корінні народи. Проведення COP30 в Амазонії все-таки призвело до конкретних досягнень з питань захисту лісів, біорізноманіття та прав корінних народів. Хоча зусилля щодо офіційної інтеграції конвенцій Ріо (клімат, біорізноманіття, опустелювання) зайшли в глухий кут через заперечення деяких країн, COP30 запропонувала низку важливих ініціатив:

• згадуваний вище Фонд тропічних лісів (Tropical Forests Forever Facility, TFFF);
• неформальна дорожня карта зі знеліснення (Deforestation Roadmap);
• нові зобов'язання щодо прав корінних народів на землю: 15 урядів зобов'язалися визнати права корінних народів і громад на землю площею понад 160 мільйонів гектарів до 2030 року. Ця ініціатива отримала також грошову підтримку в розмірі 1.8 млрд доларів з різних джерел;
• у сфері біорізноманіття та океанів досягли переважно двосторонніх домовленостей; також шість країн приєдналися до «Синього челенджу НВВ» (Blue NDC Challenge), інтегрувавши дії щодо океану та клімату у свої НВВ.

У фінальному документі лише один раз згадується слово «знеліснення», і те  в контексті «необхідності посилити дії» без конкретики. Тому доречна і критика, бо ключові рішення зведені до добровільних ініціатив, тоді як для обов’язкових глобальних цілей із припинення знищення лісів місця не знайшлося. 

Боротьба з дезінформацією та захист наукової достовірності. Особливо гучно цього року в різних переговорних треках з боку низки країн звучали антинаукові тези. Уряди висловлювались щодо необов’язковості дотримання даних, викладених у звітах МГЕЗК, зокрема щодо викопного палива як основної причини кліматичної кризи. Також звучали бажання відкинути необхідність виконання рішення Міжнародного суду ООН щодо кліматичних зобов’язань держав і розмити посилання на науку як основу кліматичної політики.

Задля протидії таким тенденціям, ЮНЕСКО спільно з урядом Бразилії та ООН започаткували Глобальну ініціативу щодо цілісності інформації про зміну клімату, що покликана сприяти розслідуванню, викриттю та спростуванню дезінформації, пов'язаної зі зміною клімату. «Довіра до наукових знань є основою термінових дій урядів та громадян щодо зміни клімату. Проте дискредитація доказів спотворює громадське сприйняття та послаблює науково обґрунтовану політику», — наголошують в ЮНЕСКО. 

Значний поступ у напрямі протидії кліматичним фейкам відбувся шляхом підписання першої в історії Декларації про інформаційну доброчесність із питань зміни клімату. Спершу 10 держав, а станом на початок грудня — 21 країна, стали її підписантками, зобов'язавшись протидіяти поширенню фейків у цій сфері. Сподіваємось, згодом ще більше коло країн, зокрема й Україна, долучаться до такої важливої угоди. 

Гендерна рівність була ще однією сферою, яка перебувала в центрі уваги. Так, прийняли новий розширений План дій щодо гендерної рівності (Gender Action Plan, GAP), що продовжує зусилля щодо інтеграції гендерних аспектів у кліматичну політику, наголошує на гендерно чутливому фінансуванні та сприяє лідерству жінок, особливо з корінних народів, африканського походження та сільських жінок. 

Представили також Глобальну заяву молоді, втретє переглянули Варшавський міжнародний механізм (Warsaw International Mechanism, WIM) — рамкову програму ООН щодо втрат та збитків, ініційовану у 2013 році; прийняли Беленський план дій щодо охорони здоров'я, започаткували Глобальну ініціативу щодо робочих місць та навичок для нової економіки і Беленську декларацію про глобальну зелену індустріалізацію.

У Белені вирішили й долю COP31: Туреччина фізично прийматиме саміт в Анталії, але Австралія виконуватиме обов'язки головування. Це компроміс для врахування інтересів Тихоокеанського регіону після тривалої суперечки. Таке незвичайне співголовування викликало здивування міжнародної громадськості, особливо враховуючи, що оновлений кліматичний план Туреччини дозволяє збільшити її викиди на 16 % до 2035 року. Існують побоювання, що це може призвести до розмивання кінцевих домовленостей та зниження амбітності можливих рішень. Лідери малих острівних держав висловили невдоволення тим, що регіон Океанії так і не отримав свого COP, хоча саме острови в Тихому океані — на передовій кліматичної кризи. Утім, в Анталії обіцяють зробити фокус на проблемах островів: планується спеціальна «pre-COP» зустріч на тихоокеанських островах для залучення уваги до цього регіону.

Паралельно група африканських країн офіційно підтримала Ефіопію (Аддіс-Абебу) як господаря COP32 у 2027 році. Очікується, що африканський COP32 матиме сильний акцент на адаптації, аграрних питаннях і фінансовій підтримці бідних країн, адже Ефіопія й сусідні держави — найбільш вразливі до кліматичних потрясінь. 

У своїй палкій заключній промові бразильський президент Лула нагадав делегатам/-кам про спекотну реальність Амазонії та очікування світу щодо дій. І хоча конференція не досягла прориву з питань викопного палива, на який сподівалася світова громадськість, вона загострила лінії розламу та згуртувала широку коаліцію, яка налаштована рухатися вперед. Деякі учасники/-ці перемовин натякнули: боротьба за поступову відмову від викопного палива відновиться на COP31 із ще більшою силою.

 

4. Роль та вплив громадськості

Навколо офіційних перемовин вирувала потужна хвиля громадської активності, і цим СОР30 відрізнялася від трьох попередніх конференцій, які відбувались у менш демократичних режимах. У Глобальному кліматичному марші 15 листопада взяли участь понад 70 000 осіб. Це перша така акція з СОР26 у 2021 році й найбільша в історії СОР. Акцію очолювали корінні народи Амазонії, до них приєдналися молодіжні рухи, міжнародні ГО, феміністичні та антиколоніальні ініціативи. Марші й акції паралельно відбувалися більш ніж у 100 містах і 27 країнах світу. Активісти/-ки й корінні народи вимагали від урядів рішучіших дій для подолання кліматичної кризи, скандуючи гасла на захист Амазонії та заклики покласти край ері викопного палива. Українські учасниці маршу також наголошували на необхідності притягнення росії до відповідальності за екоцид і кліматичні злочини війни. Паралельно в Белені відбувся Народний саміт (Cúpula dos Povos) за участі десятків тисяч представників/-ць громадянського суспільства. У своїй декларації він пов’язав зміну клімату з проблемами колоніалізму, війнами та зростанням крайніх правих рухів, хоча прямих згадок про російську агресію проти України там бракувало.

фото з маршу

Одним із ключових напрямів громадської мобілізації на COP30 стала боротьба за справедливу трансформацію. Глобальні активістські мережі просували створення вже згадуваного вище Belem Action Mechanism (BAM).

Щоденна антипремія «Викопне дня» (Fossil of the Day), яку організовує Climate Action Network, продовжує бути інструментом публічного сорому. Так звані призи отримували країни, які найбільше гальмували перемовини або просували інтереси викопного сектору, серед яких Нова Зеландія, Канада, ЄС, росія, Саудівська Аравія. Натомість спеціальну нагороду солідарності отримали корінні народи Амазонії за мужній опір як на вулицях Белена, так і в стінах саміту. Для міжнародних ГО ці інструменти не просто «театр»: вони формують публічну репутацію держав, створюють медіаприводи та допомагають мобілізувати національні кампанії вже після COP.

Українська громадськість на COP30 послідовно підкреслювала, що війна росії проти України є не лише безпековою та гуманітарною кризою, а й масштабною кліматичною та екологічною загрозою, яку слід врахувати у глобальній політиці. Ключовим меседжем стало те, що відбудова України має бути зеленою та справедливою: зі скороченням залежності від викопного палива, розвитком ВДЕ, природоорієнтованих рішень і підтримкою вразливих громад. Українські ГО говорили про необхідність обліку викидів війни, екоциду та руйнування екосистем, щоб ці втрати були відображені у майбутніх механізмах компенсацій, кліматичного фінансування та відновлення. Важливий акцент робили на ролі громадянського суспільства як моста між громадами, урядом та міжнародними партнерами, який формує порядок денний, а не лише реагує на нього. 

Ключовою подією для третього сектору стала панель «Українське громадянське суспільство: кліматична стійкість у часи війни та відновлення», організована Українською кліматичною мережею (УКМ). Вона представила приклади проєктів, які показують, що громадянське суспільство залишається драйвером кліматичних дій навіть в умовах повномасштабної агресії — від локальної адаптації та декарбонізації до розроблення політичних рішень. 

 

5. Україна на СОР30

Попри загальну інституційну кризу формування і впровадження довкіллєвої політики в українському уряді, спричинену ліквідацією Міндовкілля влітку 2025 р., наша держава була гідно представлена на СОР30. Основу делегації склали представники/-ці новоствореного Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства та Команди підтримки реформ на чолі із заступником міністра Павлом Карташовим. Проте вкотре уряд не використав майданчик Саміту лідерів у межах СОР для донесення українських наративів. На нашу думку, голос країни, яка переживає війну й водночас стикається з екологічними наслідками агресії, має ще гучніше звучати на головній світовій кліматичній події. Тож фокусом і надалі залишається використання СОР як майданчика для пошуку дво- та багатосторонніх співпраць, фінансування й обміну технологіями.

Урядова делегація значну увагу приділила наповненню українського павільйону. Цьогоріч його концепція була присвячена українському довкіллю у вигляді капсули часу, яка дозволяє зберегти голос природи, зраненої війною, але водночас прагне до зеленого майбутнього України. Це яскраво продемонструвало відвідувач(к)ам контраст між руйнуваннями та стійкістю України. Серед основних тематичних блоків, над якими працювали представники/-ці нашого уряду спільно з науковцями, громадськістю та бізнесом, були: вплив війни на клімат, зокрема методологія обрахунку збитків, оновлення кліматичної політики, продовольча безпека, стале відновлення, інновації та технологічні рішення.

Один з ключових напрямів роботи, за якими Україна в межах кліматичних переговорів вже вкотре протистоїть росії, — заперечування російських звітів щодо викидів парникових газів, куди систематично включають дані з окупованих українських територій. Обурливою цьогоріч стала відсутність у звітах про викиди росії виноски з посиланням на Резолюцію Генасамблеї ООН 68/262, яка підтверджує територіальну цілісність України. Під час відкриття пленарного засідання допоміжних органів РКЗК ООН (у перший день конференції) представниця переговорної команди висловилась щодо цього ключового для нашої держави питання про невизнання легітимності анексії росією наших територій з боку міжнародної спільноти. 

Ще одним ключовим питанням у роботі українських предстаників/-ць протягом СОР30 стало відшкодування кліматичних збитків, завданих російською агресією. Україна оголосила про плани подання заяви до Реєстру збитків — механізму, запровадженого Радою Європи у травні 2023 року (з лютого 2025 року до цього Реєстру додали форму екологічної претензії). Експертна спільнота наголошує, що наразі це єдиний можливий інструмент стягнення з росії компенсації. Про чітку суму стягнення говорити поки зарано, хоча останній звіт Ініціативи з обліку парникових газів війни (IGGAW) говорить про вартісний еквівалент викидів від війни — 43,8 млрд доларів. 

Згадану заяву проголосив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства під час сайд-івенту про відповідальність за кліматичну шкоду, спричинену російською війною проти України. Іноземні гості, що брали участь у дискусії, підтримали таку ініціативу України та зазначили, що це стане важливим міжнародним прецедентом. 

 

6. Підсумки

Результати COP30 продемонстрували гібридний характер прогресу: технічні рішення вдалося ухвалити, але політичні прориви знову залишилися поза досяжністю. У Белені країни погодили запуск фінансування з Фонду втрат і збитків, ухвалили Беленський механізм справедливої трансформації (BAM), закріпили перший глобальний набір індикаторів адаптації та просунулися в операціоналізації статті 6 Паризької угоди. Проте ключових рішень щодо поетапної відмови від викопного палива так і не було ухвалено: у фінальному тексті ця тема залишилася лише опосередковано згаданою через «консенсус ОАЕ». Це яскраво підсвітило головну проблему мультилатералізму — можливість кількох держав блокувати довгоочікувані глобальні рішення.

Політичний контекст став вирішальним чинником обмеженої амбітності COP30. Відсутність США, обережність ЄС і Китаю, складні геополітичні обставини, а також безпрецедентна присутність лобістів викопного палива й агробізнесу істотно зменшили простір для сміливих рішень. Попри потужний тиск з боку понад 80 країн на чолі з Колумбією, вимога чіткої дорожньої карти переходу від викопного палива не знайшла консенсусної підтримки. Фінансові результати також виявилися половинчастими: хоча адаптація й отримала набір індикаторів, а нові фонди — стартові внески, ключові питання масштабів фінансування адаптації та компенсацій знову відклали. Усе це вказує на кризу довіри та межі ефективності нинішнього формату переговорів.

Водночас COP30 стала точкою мобілізації для глобального громадянського суспільства та майданчиком для нових форм лідерства. Белен все-таки увійде в історію як «People’s COP» — із десятками тисяч учасників маршів, безпрецедентною участю корінних народів і народженням альтернативних політичних коаліцій поза РКЗК ООН. Саме знизу — від громад, молоді, феміністичних рухів і корінних народів — виходив головний імпульс до амбітності. Урок COP30 полягає в тому, що реальний рух уперед дедалі більше залежить не від консенсусу між урядами, а від тиску суспільств і коаліцій готових до дій країн. 

Через десять років після Паризької угоди підсумок лишається тривожним: національні інтереси досі часто переважають над спільним виживанням. У цьому контексті співголовування COP31 виглядає не так інновацією, як ще одним компромісом, що підкреслює: ми маємо продовжувати пошуки реальних практик для багатостороннього кліматичного режиму, які забезпечать наступним СОР ефективність, а людству — виживання.