Швидкість та масштаби поширення епідемії коронавірусу застали світові уряди зненацька, радикально порушили економічну діяльність та обрушили фондові ринки, запустивши глобальну економічну рецесію. З того моменту, як інфекція COVID-19 вперше з'явилася в китайській провінції Хубей в грудні, згідно з офіційними даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, коронавірус заразив близько 1,3 мільйона і вбив понад 70 тисяч людей у всьому світі станом на перший тиждень квітня. І це лише початок ланцюга подій, який може сколихнути всі аспекти нашого життя. Світ входить у буремні часи, які можна порівняти лише з Великою депресією та періодом Другої світової війни.
Стара економічна система домінування з потужними центрами накопичення капіталу втрачає статус «безальтернативної» та розлітається на друзки на наших очах від удару пандемії. Як відновити економіку, посилити охорону здоров'я та захистити довкілля справедливим шляхом? Щоб бути успішним, «Зелений Новий Курс», який наразі обговорюється в США і вже здійснюється Європою, має відповідати на всі ці питання. Але спочатку треба зрозуміти, як світ дійшов до поточного стану і які є довгострокові загрози.
Пандемія та економічний шок
У заможних країнах, де були запроваджені надзвичайні заходи, уряди та центральні банки видають трильйони доларів на державні витрати, соціальну підтримку населення та безвідсоткові позики для бізнесу для обмеження економічної шкоди від карантину. Водночас у країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії, де у багатомільйонних містах великі сім’ї з кількох поколінь скупчені у щільних нетрях, повний карантин часто є неможливим. Люди, які заробляють на життя, працюючи в сфері тимчасової зайнятості та низькооплачуваних роботах, ризикують залишитися без засобів для існування та зіткнутися з голодом, якщо залишаться вдома. Спільноти, які вже потерпали від жахливих умов життя, експлуатації, нерівності та екологічних проблем, тепер стикаються з потрійною загрозою епідемії коронавірусу, економічної кризи та стихійних лих, спричинених зміною клімату.
Для країн Азії, Африки та Латинської Америки це обертається безпрецедентною надзвичайною ситуацією у галузі охорони здоров'я та глибокою економічною кризою. Ті ж ефекти спостерігаються і в заможних країнах. Але в бідних країнах — де мільярди людей перебувають на межі виживання навіть у найкращі часи — небезпеки посилюються.
В той час як заможні країни, як правило, мають по 2–12 лікарняних ліжок на 1000 населення, в найбідніших країнах це лише 1 ліжко на 10 000. У таборах для біженців такий медичний супровід зазвичай недоступний, а рівень смертності від COVID-19 може бути значно вищим, ніж 3–4%, про які повідомлялося дотепер на основі статистики, що надходила з країн з найбільш розвиненими системами охорони здоров’я. Також рівень зараження може бути дуже високим через тісні умови життя та погану гігієну.
Одночасно відбувається різке скорочення міжнародних інвестицій на ринках, що розвиваються, та виведення капіталу з них. У 2019 році група з двох десятків країн, що розвиваються, включаючи Китай, Індію, Південну Африку та Бразилію, мала чистий приплив інвестицій у розмірі 79 мільярдів доларів. А протягом останніх двох місяців 2020 року з цих країн було виведено понад 70 мільярдів доларів. Як наслідок, деякі країни можуть скотитися до неплатоспроможності та дефолту.
Країни, які залежні від експорту природних ресурсів та сировини, зіткнувшись зі смертельною небезпекою епідемії COVID-19 та її наслідками для національної економіки, вимушені продавати нафту та інші природні ресурси за безцінь через глобальну рецесію. Очевидно, що вони стануть жертвами в умовах неоколоніального ладу та понесуть найбільші людські та економічні втрати.
У поєднанні з негативним впливом від змін клімату, соціально-економічні наслідки для них можуть бути жахливими та спустошуючими. Водночас центри накопичення капіталу можуть посилити свої позиції та скористатися пандемією, щоб збагатитися, отримати ще більшу владу і необмежений доступ до природних ресурсів найбільш постраждалих країн. Отже, поточна криза зриває маску пристойності та гуманності з неоколоніального ладу, показуючи його хижацьку вбивчу природу.
Протидія новому Ку-Клукс-Клану: коронавірус, капіталізм та клімат
Захоплення та перерозподіл суспільних благ на користь приватного інтересу в умовах кризи — на цю брутальну та повторювану тактику правих урядів послідовно вказує відома американо-канадська письменниця Наомі Кляйн, авторка світового бестселеру «Доктрина шоку: становлення капіталізму катастроф». У цій книзі, написаній 13 років тому, на історичних прикладах Кляйн показує, як після певної шокуючої події — війни, перевороту, терористичної атаки, краху ринку або стихійного лиха — олігархічні угрупування та їхні політичні сили використовують дезорієнтацію громадськості для обмеження демократії, просування приватизації та радикальної неоліберальної політики, що збагачує панівний клас за рахунок бідних і середнього класу.
Найбільш агресивно ця політика впроваджується у Сполучених Штатах Америки, фінансовому центрі глобального неоколоніального капіталізму. Наразі спроби впровадити «доктрину шоку» тривають як всередині країни проти власного населення, так і стосовно країн «третього світу» — зовнішніх економічних колоній США. Також там культивуються та посилюються праворадикальні та расистські настрої. Відновив свою активність Ку-Клукс-Клан, расистський рух, створений рабовласниками-плантаторами Півдня у XIX столітті для організованого терору над експлуатованим чорношкірим населенням після поразки у громадянській війні.
Адміністрація Трампа невпинно веде послідовну війну не тільки проти лівих та антиколоніальних суспільних рухів, а й проти всіх природозахисних та «зелених». З моменту приходу до влади у 2016 році Трамп вивів Сполучені Штати — країну історично відповідальну за найбільшу кількість викидів парникових газів — з Паризької кліматичної угоди і намагався скасувати понад 80 екологічних законодавчих норм. Поряд з цим, Трамп виправдовував праворадикалів, включно з Ку-Клус-Кланом, прирівнюючи активістів та правозахисників, які протестували проти расизму, з неонацистами, які атакували мирні демонстрації у Шарлотсвіллі в 2017 році.
Зараз Наомі Клян вказує на державні дотації для найбільших забрудників довкілля та винуватців кліматичної кризи: нафто- та газовидобувних компаній, вугільної галузі, а також на виплати для круїзних лайнерів, авіакомпаній та готелів — всього, що пов'язане з надмірним споживанням з масштабними викидами парникових газів.
«Це є великою проблемою, оскільки вірус — не єдина криза, з якою ми стикаємося. Ми також маємо кліматичну кризу, і ці галузі, які рятуються за наші гроші, спричиняють її», — каже Наомі Клян.
Колоніалізм — першопричина планетарної кризи?
У дослідженні, опублікованому американським журналом PNAS у травні 2017 року, кліматолог Ноа Діффенбо, аналізуючи наслідки спричинених зміною клімату стихійних лих, прийшов до висновку, що «більшість бідних країн на Землі стали значно бідніші, ніж були б без глобального потепління. У той же час більшість багатих країн стали багатші, ніж вони були б».
На глибокі історичні витоки цього явища у своєму інтерв'ю для французького видання Le Monde вказує Донна Гаравей, професорка Університету Каліфорнії у Санта-Крусі. У дослідженнях, які вона проводила разом з колегами Нільсом Бубандтом та Анною Цінг, доводиться, що коріння кліматичної кризи лежить у рабстві та колоніалізмі:
«Модель створення плантацій у великих масштабах передувала промисловому капіталізму і дозволила йому розвиватися, накопичуючи багатство на спині людей, зведених до рабства. З XV по XIX століття плантації цукрової тростини в Бразилії, потім в Карибському басейні були тісно пов'язані з розвитком колоніалізму», — розповіла Гаравей, вказуючи на нищівний вплив від діяльності плантаторів на довкілля і початок масової вирубки лісів.
Малколм Фердинанд, співробітник французького національного дослідницького центру CNRS, коментуючи дослідження американських колег, додає, що їхні знахідки дозволяють зрозуміти як «геноцид корінних американців, поневолення африканців та їх опір були включені в геологічну історію Землі» в контексті антропогенних змін клімату.
Найменш економічно розвинені країни Глобального Півдня не несуть відповідальності за індустріалізоване споживання природних ресурсів та більшу частину викидів парникових газів, які спричинили зміни клімату, але саме вони страждають від них найбільше. Вони також продовжують страждати від експлуатації в неоколоніальній капіталістичній системі та так званого ресурсного прокляття, яке не оминуло і Україну.
Для прикладу, видобуток нафти в Нігерії або Азербайджані не приносить населенню цих країн добробуту, але дає високі прибутки для великих транснаціональних компаній та утримує при владі авторитарні корумповані режими. Відсутність витрат на дотримання екологічних та соціальних стандартів робить цю нафту дешевою, сприяючи збільшенню попиту та, відповідно, збільшенню викидів СО2 у багатих країнах, де вона споживається.
Наскільки далеко може завести хижацьке ставлення до природних ресурсів ми бачимо також і на своєму досвіді, будучи свідками соціально-економічної дезінтеграції та спустошення Донбасу. В цій ситуації, під прикриттям російської окупаційної влади, окремі угрупування заради надприбутків вдаються до остаточного розграбовування надр, вугільних шахт та залишків промислової інфраструктури, перетворюючи території Луганської та Донецької областей на сцени з постапокаліптичних фільмів. Тому новий глобальний антиколоніальний рух має резонувати і в Україні.
Криза чи шанс повномасштабного запуску Нового Зеленого Курсу?
Як відзначає Наомі Кляйн, опираючись на свої дослідження новітньої історії, подолання шоку та криз не завжди йдуть шляхом посилення приватних інтересів. Насправді системна криза може каталізувати своєрідний еволюційний стрибок для суспільства.
«Подумайте про 1930-ті роки, коли Велика депресія призвела до Нового курсу», — каже Кляйн, звертаючись до визначного періоду в історії США, коли соціально-орієнтована економічна політика Рузвельта дозволила подолати тривалу кризу та заклала основи для стрімкого зростання у наступні десятиліття. Наразі ідея «Зеленого Нового Курсу» все більше захоплює політичний простір в США, а в ЄС вже втілюється та перетворюється на стратегічний план розвитку.
У своїй п'ятій аналітичній доповіді Міжурядова група експертів з питань змін клімату (IPCC) попереджає, що для утримання глобального потепління на рівні від 1.5 до 2°С та запобігання незворотнім катастрофічним змінам клімату необхідно усунути антропогенні викиди парникових газів та досягти балансу викидів та їх поглинання до 2050 року у глобальному вимірі. Для цього всі країни повинні поставитися до проблеми зміни клімату як до планетарної надзвичайної ситуації, якою вона і є, та почати рішучі трансформаційні дії.
На відміну від США, де наразі панує олігархічна політична система, орієнтована на максимізацію короткострокових приватних прибутків з застосуванням тактик «шокової доктрини», Європейський Союз сприйняв це попередження вчених серйозно та встановив для себе як політичну ціль повну декарбонізацію до 2050 року і зробив ставку на побудову нової економіки та проголосив «Зелений Новий Курс».
Масштаби та швидкість трансформації, необхідної, щоб змінити нашу траєкторію і відвернути кліматичну катастрофу, є дійсно безпрецедентними: в наступні 20–30 років людство має здійснити енергетичний перехід до відновлюваних джерел енергії та повне згортання індустрії викопного палива, радикальне підвищення енергоефективності, модернізацію та інноваційне оновлення промисловості, потрібні зміни методів землеробства, перебудова комунальної сфери, транспорту й інфраструктури міст. Тому історичні аналогії з наймасштабнішою трансформаційною програмою уряду — «Новим Курсом» Франкліна Д. Рузвельта є цілком виправданими.
Відновлення після пандемії COVID-19 дає всі шанси для перезапуску економіки на нових засадах справедливих суспільних відносин. На цьому у своєму відкритому листі, адресованому світовим урядам, наголошують члени Римського Клубу — організації, яка виступає адвокатом сталого розвитку та збереження довкілля з 1970-х років:
«COVID-19 показує нам, що швидкі трансформаційні зміни можливі. Інший світ, інша економіка неочікувано наближаються. Це безпрецедентна можливість відійти від неврівноваженого зростання за будь-яку ціну та від старої економіки, побудованої на викопному паливі, забезпечити довготривалий баланс між народами, процвітанням та нашими планетарними межами. Ми знаємо, якими є рішення: інвестування у відновлювані джерела енергії замість викопного палива; інвестування у збереження природи та відновлення лісів; інвестування у стійкі харчові системи та екологічне землеробство; а також перехід до більш локальної, кругової та низьковуглецевої економіки. Ці позитивні дії також можуть стати дуже необхідним джерелом колективної надії та оптимізму для відновлення життя у ці непевні часи», — йдеться у зверненні Римського Клубу.
В Україні, як і всьому світі, при відновленні після COVID-19 державні кошти варто спрямовувати на прискорений перехід на відновлювані джерела енергії, втілення разом з Європейським Союзом «Зеленого Нового Курсу» та створення нової хвилі масової продуктивної зайнятості населення, необхідної для комплексної перебудови економіки. Така перебудова також дає шанс для звільнення від внутрішньої та зовнішньої експлуатації людей та природних ресурсів і створення справедливих та сталих економічних відносин.
Орієнтири для України
Орієнтиром і рятівним берегом у буремні часи для України має стати європейський «Зелений Новий Курс», прийнятий у 2019 році новопризначеною Європейською Комісією. Перспективи побудови в Європі кругової економіки, перехід до відновлюваних джерел енергії та відмова від імпорту викопного палива відкривають перед нами можливість для історичного стрибка з деіндустріалізації та пострадянського занепаду до початку розбудови нової «екологічної цивілізації».
Сьогодні захист суспільних благ українців від хижацького захоплення олігархами та корпораціями набуває особливої гостроти та актуальності через новий раунд боротьби навколо ключових посад та реформ в енергетиці, а також у зв'язку з майбутнім відкриттям ринку землі, який стартує в липні 2021 згідно положень нового закону, прийнятого 31 березня.
У поєднанні з інфраструктурними програмами «Зеленого Нового Курсу», зокрема в сфері переходу до відновлюваних джерел енергії, заміщення викопного палива та розширеної електрифікації, земельна реформа може дати старт для побудови нової, більш локальної, справедливої та сталої економіки з замкненими циклами обігу та відновлення ресурсів. Наразі Україна має всі умови та тиск обставин, щоб послідовно здійснювати перехід до відновлюваних джерел енергії та почати зміну курсу в бік екологічного господарювання в сільському господарстві. Ми можемо стати на шлях інноваційного «зеленого» розвитку і створити мільйони нових робочих місць. Для цього необхідно, щоб державні кошти для економічного відновлення спрямовувалися не на реструктуризацію приватних боргів, підтримку великих агрохолдингів та подальше субсидіювання викопного палива, а на структурну перебудову в бік кругової економіки та енергетичного переходу.
У ці темні часи пандемії та економічного шоку ми, українці, повинні не брати на себе роль жертви, а об'єднуватися та хапатися за можливість докорінних змін, які відкриваються завдяки новим технологіям, відновлюваним джерелам енергії та земельній реформі. Яскраве «зелене» майбутнє вже окреслюється на світовому горизонті, і воно не таке далеке і недосяжне, якщо до нього впевнено йти.
З розвитком відновлюваних джерел енергії та зниженням вартості цих технологій, повсюдною діджиталізацією та експансією інтернету в сільську місцевість, поширенням знань, інновацій та вдосконаленням методів органічного землеробства відкривається грандіозна перспектива. Україна може і повинна стати прикладом для всього світу, будуючи нову мережеву економіку самодостатніх місцевих громад, які подолають ресурсне прокляття та будуть розбудовувати свій добробут на основі кооперації, турботи про довкілля та застосування чистих технологій локального виробництва в поєднанні з відновлюваними джерелами енергії.
Уявити таке майбутнє — це революційний крок.
Автор: Олег Савицький, експерт з кліматичної та енергетичної політики Української Кліматичної Мережі
