Для виходу України на шлях сталого соціально-економічного та екологічного відновлення, передбаченого Європейським Зеленим курсом, потрібно багато довгострокових стратегічних інвестицій.
22 вересня Верховний представник ЄС з закордонних справ та політики безпеки, віцепрезидент Європейської комісії Жозеп Боррель розпочав відвідини України не з якихось вітальних церемоній чи потискання рук високопоставленим чиновникам, а з зустрічі з антикорупційними активістами. Таке рішення саме по собі — вже потужна заява. Про що воно свідчить? Чи в тому справа, що через коронавірус вже й руки тиснути не можна — чи може, ми спостерігаємо зародження нової морально гідної політичної гігієни?
«Україна обрала шлях реформ і досягла значного прогресу. Ви можете розраховувати на нашу підтримку реформ, розвитку антикорупційної інфраструктури та судової реформи. Саме це — ключові елементи реагування на побажання українських громадян та залучення нових інвестицій». Пізніше, Боррель ще раз наголосив на підтримці боротьби з корупцією як ключового фокусу співпраці ЄС з Україною на спільній пресконференції з Міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою.
Дійсно, для виходу України на шлях сталого соціально-економічного та екологічного відновлення, передбаченого Європейським Зеленим курсом, буде потрібно багато довгострокових стратегічних інвестицій. Верховенство права та забезпечення протидії корупції — наріжні камені, які мають уможливити масштабні інвестиції в «зелену» інфраструктуру. Щоб це сталося, має відбутися чимало змін.
Поле битви за декарбонізацію: олігархи проти змінотворців
Цього року в Україні не вщухає потік корупційних скандалів, нападів на активістів, спроб замінити керівництво стратегічних державних підприємств та потужної протидії лібералізації ринку та реформ захисту довкілля. Ще з березня, після раптової зміни уряду, Україна фактично крок за кроком втрачає контроль над економікою та інфраструктурою, який натомість захоплюють олігархи та контрольовані Росією утворення.
Такі критичні елементи Зеленого курсу як енергоефективність, використання відновлюваних джерел енергії та заходи контролю над забрудненням, які лише почали давати перші паростки в Україні, практично повністю руйнуються внаслідок дій нового уряду та адміністрації президента Зеленського. Фінансування, яке мало йти на програми захисту довкілля у 2020 році, перевели на покриття непрозорих субсидій для вугільних шахт. Український сектор відновлюваної енергетики, який у 2019 році здобув рекордні суми інвестиції, тепер у підвішеному стані: підписано офіційний меморандум з урядом щодо реструктуризації схеми підтримки, однак це неефективно внаслідок постійних «ручних» перестановок на монополізованому ринку електроенергії. Виплеканий нащадок українських реформ — Фонд енергоефективності — повністю позбавляється фінансування відповідно до проєкту держбюджету на 2021 рік. Міністерство енергетики намагається відкласти виконання заходів збереження довкілля чи закриття вугільних електростанцій, які забруднюють його, ще на 10 років. Водночас офіційно Київ стверджує, що відданий принципам Зеленого курсу та декарбонізації.
Політична турбулентність в Україні зростає, і в секторі енергетики наявні як внутрішні суперечності, так і очевидне втручання Росії. У цій ситуації зовнішня політика ЄС стикається з критичним викликом: чи вдасться ЄС рішуче виступити проти лобістів нинішніх брудних монополій та агресивних російських інтересів в Україні?
Щоб розібратися на цьому новому полі бою, треба глибше розглянути, як панування олігархії на східному кордоні ЄС ставить під загрозу його історичну спробу декарбонізації Європейського континенту до 2050 року.
Вимір декарбонізації у відносинах ЄС із Україною
З 2011 року Україна є стороною Договору про Енергетичне Співтовариство, ключового політичного інструмента ЄС, який слугує для просування політичних принципів та норм ЄС за його межі. Договір про Енергетичне Співтовариство, створений у 2006 році, мав на меті поширити правила та принципи внутрішнього енергетичного ринку ЄС на країни Південно-Східної Європи та Чорноморського регіону на основі юридично зобов'язувальної бази. З поступовим розширенням нормативно-правової бази Енергетичного Співтовариства та доповненням її законодавством щодо відновлюваних джерел енергії, енергоефективності, контролю за забрудненням та зміни клімату, Договір став політичним інструментом для прискорення переходу до чистої енергії та загальної декарбонізації Південно-Східної Європи.
Зобов'язання дотримуватися політики ЄС у сфері клімату було закріплено й Угодою про асоціацію з ЄС, яку Україна підписала у вересні 2017 року. Зокрема Україна зобов'язана проводити консультації з Європейською комісією щодо відповідності нових законодавчих ініціатив з положеннями нормативно-правової бази ЄС.
У 2018 році ці зміни та новий наголос на необхідності інтеграції кліматичної політики були офіційно відображені в «Маніфесті Вахау», який був виданий Секретаріатом Енергетичного Співтовариства після неформальної Наради міністрів, спільного засідання міністрів, відповідальних за енергетику, навколишнє середовище та кліматичну політику, які представляли сторони договору (Західні Балкани, Молдова, Україна та Грузія), що відбулася у замку Дюрнштайн у долині Вахау, Австрія.
Тоді Енергетичне співтовариство встановило процес, яким сторони договору мали поставити собі стратегічні цілі на 2030 рік у своїх інтегрованих Національних планах з енергетики та клімату (НПЕК). Як і для країн-членів ЄС, НПЕК для сторін Договору про Енергетичне Співтовариство мали закріпити три основні цілі на 2030 рік: збільшити частку відновлюваних джерел у споживанні первинної енергії, забезпечити економію енергії з підвищенням ефективності та досягти загального скорочення викидів парникових газів у порівнянні з базовими економічними сценаріями.
22 липня 2020 року проєкт технічної допомоги Low Carbon Ukraine, який фінансує уряд Німеччини, подав проєкт НПЕК Міністерству енергетики, органу, який відповідає за підготовку НПЕК. Згідно з Указом Президента № 837/2019 інтегрований план з енергетики та клімату має бути затверджено урядом до 30 вересня 2020 року, але цього терміну, очевидно, не дотримаються, оскільки не було проведено жодних публічних обговорень запропонованого документа. Це показує, що відкрита, інклюзивна та прозора політика стикається зі значними труднощами в Україні.
Також, як зазначила Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом, на дискусії, що відбулася 11 вересня в Парламенті, в Україні є проблема недостатньо використаних кредитних та фінансових можливостей, спрямованих на підтримку реформування енергетичного сектору та посилення управління навколишнім середовищем, включаючи отримання навіть безповоротного фінансування та технічної допомоги від Європейського Союзу.
Поки ЄС грає на перспективу, докладаючи зусиль для забезпечення миру, процвітання, кліматичного покращення та екологічного відновлення континенту, врядування в Україні залишається вразливим до корупції та націленим на короткострокову перспективу. Це не тільки підриває економічний розвиток країни, а й створює джерело нестабільності, загрожує належному утриманню критичної інфраструктури (наприклад, газопроводів, сховищ газу та атомних електростанцій), а отже, створює ризики для всього континенту.
Важливо також зазначити, що через тривалу залежність від вугілля та дуже низькі показники енергоефективності Україна залишається одним зі світових антилідерів за обсягами викидів парникових газів (у 2017 році Україна була 32-ю країною за загальним обсягом викидів, маючи 205,7 млн т еквіваленту СО2), а її економіка належить до найбільш вуглецемістких. Викиди ПГ на одиницю ВВП в Україні в два рази вищі, ніж у Польщі та більш ніж утричі вищі, ніж у Туреччині.
Розглядаємо на прикладі: зіпсована реформа ринку електроенергії
На початку весни 2020 року, після того, як за попередні 12 місяців до української системи енергетики додалося 4,5 ГВт відновлюваної енергії, а також внаслідок зниженого попиту на електроенергію через карантин спроможність українських вугільних теплоелектростанцій (яка становить аж 17 ГВт) зненацька стала непотрібною. 15 березня генерація сонячної та вітрової електроенергії вперше перевищила вугільну в Україні. 26 березня потужність відновлюваних джерел досягла 3,4 ГВт, тоді як потужність вугілля була зменшилася до 2,4 ГВт. Витіснення вугільних електростанцій від щоденного навантаження особливо різке через сезонне збільшення інсоляції.
Це стало серйозним викликом для керівництва ДТЕК — українського приватного вертикально інтегрованого вугільно-енергетичного конгломерату, зокрема для його власника Ріната Ахметова. Проте вони знайшли спосіб з цим впоратися.
Під час різких кадрових перестановок в уряді, несподівано ініційованих президентом Володимиром Зеленським, колишній співробітник ДТЕК Денис Шмигаль став прем'єр-міністром України. У 2018–2019 рр. Шмигаль відповідав за велику Бурштинську теплову електростанцію потужністю 2,3 ГВт — наріжний камінь монополії ДТЕК на синхронізованій з ЄС західній частині української електромережі та основне джерело експорту електроенергії до ЄС, пов'язане з витоками вуглецю.
До кінця березня новий уряд на чолі з Денисом Шмигалем запропонував перебудову ринку електроенергії. Пропозиція включала зміни до схеми ПСО, при яких додатковий тягар перехресних субсидій покладався на державні енергетичні компанії Енергоатом та Укргідроенерго. Також у переглянутому балансі електроенергії на 2020 рік скоротили прогнозовані обсяги виробництва для Енергоатома. Подальші кроки включали зміни в ринкових правилах та політичну експлуатацію регулятора — Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Дії уряду Шмигала призвели до помилок у реформуванні ринку електроенергії та створили несприятливе середовище для інвестицій в енергетичний сектор. Зараз цей уряд намагається розпочати дискусію з Європейською комісією про те, як обійти екологічні норми ЄС щодо забруднення повітря, продовжити термін експлуатації амортизованих активів з виробництва вугілля та зміцнити монополію ДТЕК на внутрішньому ринку електроенергії, зберігаючи доступ до європейських ринків для брудної електроенергії, виробленої Бурштинською ТЕС. Зараз основний одержувач цієї електрики — режим Орбана в Угорщині.
У 2019 році сама лише Бурштинська електростанція викинула більше токсичних забруднювачів, ніж деякі європейські країни — 123 тисячі тонн двоокису сірки, 26 тисяч тонн пилу й 11 тисяч тонн окисів азоту, в той час, як її паливна ефективність та питомі викиди двоокису вуглецю на кВт-год у півтора раза перевищують показники польських чи німецьких вугільних електростанцій. Якщо запропоноване впровадження Механізму регулювання вуглецевих кордонів (CBAM) буде здійснено чесно та ефективно, це призведе до зупинки та виведення з експлуатації цієї установки. Водночас із лібералізацією ринку та відкритим доступом до транскордонних передавальних потужностей, це також усуне внутрішню монополію ДТЕК та знизить ціни на електроенергію для споживачів на заході України.
За умови інтеграції української електромережі до ENTSO-E, яка запланована на 2023 рік відповідно до угоди, підписаної національним оператором Укренерго, значного прогресу в декарбонізації та демонополізації енергетичного сектору можна досягти за допомогою допоміжних інструментів політики, таких як CBAM, і може сприяти перехід до чистої енергії в ширшому регіоні, і це може посприяти переходу до чистої енергетики в ширшому регіоні.
Дорожня карта декарбонізації як рішення для України: підхід знизу догори
Українські громадські організації наголошують на необхідності довгострокового та систематичного планування енергетичного сектору, включаючи питання ядерної безпеки, реструктуризацію та постійні державні витрати на енергоефективність, контроль забруднення повітря та інші екологічні заходи. Але ключовим заходом, що сприяє декарбонізації в Україні, має бути добре організована поетапна відмова від вугілля та демонтаж існуючої монополії на ринку електроенергії у поєднанні з довгостроковим локалізованим підходом для забезпечення справедливого переходу для вугільних регіонів.
Значне скорочення викидів парникових газів, перехід до децентралізованих відновлюваних джерел енергії, оцифрування та впровадження нових енергоефективних технологій в Україні можливі та необхідні. Впровадження цих заходів може стати ключем до справедливого економічного відновлення після кризи COVID-19. Українські екологічні громадські організації стверджують, що перегляд цьогорічного бюджету не має перетворитися на перший прояв нової політики, яка ігнорує захист довкілля та сприяє продовженню використання вугілля.
Громадянське суспільство вимагає відновлення належного фінансування заходів з охорони довкілля та енергоефективності у бюджеті на 2021 рік. При формуванні національної політики пріоритет слід надати всебічному та справедливому енергетичному переходу в загальних рамках декарбонізації.
Таку основу і підґрунтя для амбітних національно визначених внесків України до Паризької угоди розробили у 2019 році громадські організації та незалежні експерти. Вони об’єдналися, щоб розробити дорожню карту на період до 2030 року для України, щоб запропонувати здійсненні цілі декарбонізації та галузеві стратегії, які дозволять Україні значно зменшити викиди парникових газів у всіх основних секторах економіки до 2030 року та прокласти шлях до повної декарбонізації до 2050 року.
Дорожня карта кліматичних цілей України до 2030 року включає кількісні цілі для п’яти секторів: енергетики, будівель, транспорту, відходів та ще одного загального розділу, який включає сільське господарство, лісове господарство та землекористування. Цілі були розроблені на основі аналізу законодавчої бази, міжнародних прикладів та найкращої практики, а також досвіду громадськості та провідних експертів у цих сферах.
Кілька міст України вже взяли на себе зобов'язання щодо чистої енергії та загальної декарбонізації, а також розробили місцеві плани з енергетики та клімату. Житомир був першим містом, котре взяло на себе зобов'язання використовувати 100% відновлювану енергію до 2050 року і вже показало, що можна зробити в короткостроковій перспективі. Місто повністю перейшло на світлодіодне освітлення, побудувало муніципальну сонячну електростанцію та ввело в експлуатацію першу в Україні муніципальну будівлю з нульовими викидами для центру адміністративних послуг. Місцева влада Львова, Миколаєва, Кам'янця-Подільського, Чорткова, Тростянця та Баранівки також поставила собі за мету перейти на 100% відновлювані джерела до 2050 року і вже працює над сприянням енергетичному переходу на місцевому рівні.
Прозоре та ефективне управління кліматом та енергетикою в Україні вимагає широких обговорень та активної участі громадськості, залучаючи муніципалітети — тих, хто зробить велику частину основної роботи — та організації громадянського суспільства, які мають довгострокове бачення та досвід. Це має бути неодмінною частиною підготовки національних стратегічних документів, таких як проєкт Національного плану з енергетики та клімату до 2030 року, який наразі належить Міністерству енергетики.
Відкрите громадське обговорення та участь представників місцевого самоврядування у прийнятті рішень є ефективним засобом протидії централізованій політичній корупції та правлінню олігархів. Таким чином, це в інтересах ЄС — забезпечити, щоб в Україні відбувся всеосяжний та прозорий національний діалог щодо цілей на 2030 рік, що дозволить прийняти адекватний та результативний НПЕК.
Автор: Олег Савицький, експерт з питань клімату та енергетичної політики Української кліматичної мережі
