Тези лекції
Опубліковано підсумки онлайн-лекції Оксани Левицької - "Нестримні й бунтівні як українські художниці виборювали право на творчість", в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ
Жіночий рух кінця ХІХ століття захопив мистецьке середовище в Європі й Україні услід за іншими сферами суспільного життя, проте, на відміну від словесного мистецтва, проявлений, досліджений і репрезентований значно менше. Українсько-французька художниця Марія Башкирцева однією з перших маніфестувала питання гендерної рівності в доступі до мистецької освіти та кар’єри. Художниця не лише прагнула досягнути вершин в малярстві, змагатися з чоловіками-художниками, вона також писала статті до феміністичного часопису «Громадянка» під псевдонімом Полін Орель. Її статтю «Жінки-художниці», опубліковану 1881 року, французи вважають свого роду провісником есею американки Лінди Нохлін «Чому не було великих жінок-художниць» 1971 року.
Художня освіта є базовою передумовою для творчості малярок, скульпторок, художниць-графіків. Проблема доступу жінок до мистецької освіти, право вступу на навчання, відвідування класів, майстерень, вибору виду творчої діяльності та інше належать до ключових питань жіночого руху в мистецькому середовищі.
Ідеї жіночого руху зароджувалися і формувалися в різних мистецьких середовищах і центрах розділеної поміж імперіями країни. На теренах Галичини, зокрема у Львові, в польському культурному середовищі його представляли Марія Дулемб’янка, художниця, письменниця і феміністка, була активною діячкою жіночого руху на теренах Галичини, українська й польська художниця Софія Альбіновська та ін. Репрезентанткою руху за право жінок на мистецьку освіту в Харкові є Марія Раєвська-Іванова. Художниця була першою в Україні і тодішній Російській імперії жінкою, яку допустили до іспитів в Академії мистецтв і яка здобула звання вільного художника та відкрила в Харкові першу на теренах імперії приватну школу рисування та живопису. Важливим центром мистецької освіти був Київ, зокрема створена 1917 року Українська академія мистецтв, де навчалося багато дівчат й статутно не було гендерних обмежень у доступі до мистецької освіти.
Поза урбаністичними й освітніми центрами України ідеї жіночого руху і виборювання права на творчість не менш репрезентативні. Одні з найбільш відомих художниць, Катерина Білокур і Марія Примаченко, хоча й не були активними діячками жіночого руху, але їхній протест проти патріархальних устоїв, перепони на шляху до професійної освіти, досягнення майстерності — репрезентують один із тих шляхів, яким художниці прокладали шлях до мистецтва і творчої репрезентації.
Важливим аспектом вивчення жіночого руху і проблеми жінок у мистецтві є популяризація цієї проблематики. В Україні видання, які висвітлюють проблеми ролі жінок у мистецтві, надають голос жінкам і роблять їх видимими, з’явилися лише наприкінці 2010-х років. Зараз активно ця тема проговорюється через різні медіа: книжкові видання нонфикшену, публікації наукових праць, художньої літератури, егодокументів та різноманітні освітні проєкти. На сьогодні також чимало мистецьких проєктів присвячено цій проблемі.
Нестримні й бунтівні: як українські художниці виборювали право на творчість - Genderculture Space
Watch on YouTube
