Одна з тих, хто дарує світло. Історія Олени Чеботарьової, яка понад 40 років працює в енергетичній сфері

Шлях Олени Чеботарьової охоплює 40 років досвіду в енергетичній сфері. У Південній енергетичній компанії вона пройшла карʼєрне зростання від інженерки до генеральної директорки і залишається працювати в сфері навіть у ці надскладні для країни часи. Що допомагає триматися на плаву, як долати труднощі та протидіяти гендерним стереотипам? Про це все в нашому інтервʼю.

– Пані Олено, розкажіть, будь ласка, Вашу історію: чому Ви обрали енергетичну сферу, чим вона Вас зацікавила? 

– Після закінчення школи я працювала в проєктному інституті в приймальні директора. Вони займалися проєктуванням електропідстанцій та ліній електропередач. Я бачила, як працюють інженер_и і проєктувальни_ки, і це мене зацікавило. Через рік вступила до політехнічного інституту на енергетичний факультет. Після пʼяти років навчання повернулася до інституту вже як інженерка і сама почала займатися проєктуванням.

Мені, молодій дівчині, на той момент окрім цікавої, ця професія здавалася ще й романтичною: уявіть, по цих проєктах будуються лінії, тобто освітлюється наше життя!

Згодом, коли відбувся розпад Радянського Союзу і почали зʼявлятися приватні організації, мене запросили на роботу в одну з таких компаній. Тут я і працюю вже 27 років: починала як інженерка-енергетикиня, а зараз вже на керівній посаді. Думаю, що енергетика — це моє покликання.

– А скільки років Ви загалом у професії?

– Майже 40 років. Це якщо рахувати всю мою кар’єру.

– Чи змінилося Ваше ставлення до професії за ці роки? Чи збереглося ось це «романтичне бачення», яке було на початку кар’єри?

– Так, думаю, щось «романтичне» збереглося, зрештою я дуже полюбила цю професію. Це все моє життя, енергетика для мене стала рідною. Мій чоловік теж був енергетиком, ми разом навчалися в інституті. Його, на жаль, вже не стало. А я досі працюю в цій сфері. Були різні часи, були і труднощі, і злети, і конкуренція… Але якщо любиш свою справу, то це все другорядне. Ти просто робиш те, що любиш.

– А щодо труднощів, які Ви згадуєте – що це було? І як Ви їх долали?

– Я почала як інженерка, потім стала керівницею департаменту, комерційною директоркою і, зрештою, генеральною директоркою. На кожному етапі я зустрічала нові труднощі та виклики, але завжди знаходила підтримку серед колег і сім'ї. Певне, це і допомагало рухатися вперед.

– Чи були серед цих труднощів гендерні стереотипи? Адже енергетика вважається традиційно «чоловічою» сферою?

– Звичайно, іноді таке траплялося, але я обирала концентруватися більше на перевагах того, що я жінка. Наприклад, на ось цій увазі, яку приділяють жінкам. Використовувала це так, щоб була з цього користь. На мою думку, важливо бути професіоналкою, тоді всі стереотипи відходять на другий план.

– На Вашу думку, чи вплине на руйнування гендерних стереотипів зростання кількості залучених жінок у галузі?

– Так, ми вже бачимо більше жінок у цій сфері. Це частина сучасних змін. Жінки все частіше йдуть у професії, які раніше вважалися «чоловічими». Наприклад, працюють водійками, далекобійницями. Думаю, що люди навчаться нас сприймати в різних сферах, бо вибору особливо в нас немає — в таких умовах ми зараз живемо.

– Ви — переможниця у номінації «Керівниця» в конкурсі «Жінки української енергетики» від Жіночого енергетичного клубу України. Як Ви вважаєте, яка роль подібних конкурсів у розкритті потенціалу жінок в енергетиці?

– Мою кандидатуру на конкурс подала моя команда без мого відома. Тому перемога в номінації стала для мене приємною несподіванкою. Я вважаю, що найбільша цінність таких конкурсів у тому, що вони дають змогу дізнатися більше про жінок-представниць такої важливої сфери як енергетика та про перепони, які трапляються на їхньому кар'єрному шляху. Я і сама була рада дізнатися про інших жінок освітянок, журналісток та всіх, хто дотичні до роботи в енергетиці.

— Поговорімо про Вашу роль як керівниці. Як Ви вважаєте, які риси має мати жінка-керівниця? Чи відрізняється це від вимог до чоловіка-керівника?

— Чесно кажучи, я сприймаю керівни_ка незалежно від статі — жінка це чи чоловік. Усе залежить від людини та від її спроможності бути керівником чи керівницею. Це більше питання характеру, ставлення до своїх коле_г і працівни_ків, того, як керівника чи керівницю сприймають.

— У такому випадку, які риси, на Вашу думку, має мати успішний керівник чи керівниця?

— Мені здається, що мій підхід дещо відрізняється від стереотипного уявлення про керівник_ів. Наприклад, я не керую «залізним кулаком» — не ставлю жорстких умов, а більше спілкуюся з людьми, намагаюся їх зрозуміти. Це, мабуть, пов'язано і з тим, що я вже 27 років працюю в цій компанії, а генеральною директоркою є останні 12 років.

Звичайно, іноді потрібно твердо показати, що рішення має виконуватись. Все ж люди мають розуміти, що кожен і кожна мають на роботі працювати. Але загалом я схильна до розуміння, взаємопідтримки, можливо, навіть співпереживання. Мені важливо зрозуміти, чому людина так вчинила чи діє в певний спосіб. 

— А як чоловіки-підлеглі сприймають, що Ви, жінка, ними керуєте? Чи виникали труднощі через це?

— Так, на початку, звісно, я помічала сумніви. Ніби чоловіки думали: «Що жінка може зробити в енергетиці?» Але з часом, коли працюєш разом і досягаєш результатів, їхня думка змінюється. Можливо, у когось в душі залишаються якісь упередження, але ми орієнтуємося на результат, і це для нас головне.

— Якщо охопити весь Ваш досвід, що ви вважаєте найбільшим викликом у своїй кар’єрі?

— Для мене найбільший виклик — те, що я працюю в цій компанії вже 27 років. Це приватне підприємство, і я — наймана директорка. Залишатися на цій посаді та продовжувати працювати в енергетичній сфері, яку я люблю та розумію — це важливо для мене, залишатися на плаву навіть в буремні часи, як зараз. Я знаю багатьох директор_ів в Україні, ми спілкуємося, навіть якщо ми конкурент_и, то підтримуємо контакт. І це теж додає цінності — працювати в такій галузі, де є і конкуренція, і розуміння.

— Скажіть, будь ласка, як повномасштабна війна вплинула на Вашу роботу в енергетичній сфері? Які виклики Ви відчуваєте у звʼязку з цим?

— Зараз ми активно працюємо над відновленням енергетики, робота стала дуже небезпечною. Ворог має особливий інтерес до нашої енергетичної системи. Як керівниця я дуже переживаю за те, що нашим людям доводиться працювати у складних умовах, іноді навіть на небезпечних об'єктах. На сході України ми стикалися з тим, що наші фахів_ці ходили по мінних полях, щоб відновити подачу електроенергії в населені пункти. Це дуже важко і небезпечно. Але коли під ракетними обстрілами, під шахедами відновлюється лінія і зʼявляється світло, то відчуття, ніби ти справді робиш важливу для країни справу, ніби стоїш на своєму фронті. Ніби несеш людям світло…

— Робота під час війни — це серйозне емоційне навантаження. Як Ви відновлюєте сили? Чи є у Вас власні «секрети»?

— Моє відновлення — це спілкування з дітьми. Моя донька і онучки зараз за кордоном, ходять до школи, живуть мирним життям. Коли ввечері спілкуємося, вони розповідають про свій день, досягнення, як вони вчилися, працювали. Це дає мені спокій, адже знаю, що вони не чують сирен і можуть нормально жити. Їхнє щастя — це і моє відновлення.

— Розкажіть трохи про себе вдома. Чи є у Вас риси, які не проявляються на роботі?

— Мабуть, так. Я люблю готувати, зустрічати гостей, накривати столи для рідних. Це дає відчуття домашнього затишку, хоч і не часто вдається збиратися через роботу. Також люблю облаштовувати дім, навіть у ці важкі часи. Моя донька — архітекторка-дизайнерка, але і я люблю створювати щось красиве вдома. Проте робота у нас 24/7, тож рідні вже звикли, що будь-якої миті мене можуть відволікти робочі питання. Знають, що поки мама працює, енергетика відбудовується.

— А що Ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?

— Певно, те, що я продовжую працювати тут, на посаді керівниці. Це моє професійне досягнення, адже залишитися тут і виконувати свою роботу — це важливо для мене. А ще, якщо говорити про більш домашню сферу — це знову ж таки моя сім’я. Моя донька та онучки — це, напевно, моє найголовніше досягнення і моє майбутнє.

— Що Вам допомагає залишатися тут і продовжувати працювати в таких непростих умовах?

— Напевно, віра у майбутнє. Я вірю, що у нас воно є. Це надає сили. Якщо говорити про особисті якості, то певне це працелюбність та терпіння. Бувають дуже важкі моменти, але треба зібратися і продовжувати працювати, не опускати рук і йти далі.

— Чи є жінки, які стали для Вас прикладом і надихають? Можливо, це хтось зі сфери енергетики чи просто з Вашого оточення?

— Так, у мене були такі жінки, на жаль, двох уже немає серед нас. Перша — Олена Миколаївна Лінник, директорка Харківського інституту, що займався проєктуванням в енергетиці. Вона все своє життя присвятила професії, навіть не мала сім’ї, бо цілком віддала себе роботі. Вона була для мене прикладом цілеспрямованості та відданості справі.

Ще одна — Тетяна Петрівна Небога, яка працювала керівницею одного з підрозділів на Запорізькій атомній електростанції. Вона теж була справжньою професіоналкою і дуже надихала мене. 

І, звісно, Євгенія Василівна Лінкун, з якою я працювала в молодості. Вона займалася релейною службою і була справжньою експерткою у своїй справі. Євгенія Василівна для мене залишається прикладом сильної жінки та професіоналки.

— Якщо Ваша історія надихне молодих дівчат чи жінок, які тільки починають кар’єру, що б Ви хотіли їм сказати? Можливо, якісь практичні поради або надихаючі слова?

— Я б, перш за все, порадила добре розуміти сферу, в якій працюєш, особливо якщо йдеться про енергетику. Якщо хочеш стати керівницею, важливо знати основи професії, розуміти, що й до чого, адже, коли керівник чи керівниця не знає деталей, його чи її важко сприймати серйозно. Треба бути не тільки керівником чи керівницею, що дає завдання, але й фахівцем чи фахівчинею, з яким чи якою можна обговорювати професійні питання.

Крім знань, для успіху дуже важливі працьовитість і характер. І, звісно, треба любити свою справу. Коли ти розумієш і любиш те, що робиш, тоді з'являється і терпіння, яке обов'язково потрібне для досягнення вершин.

Довідкова інформація

Олена Чеботарьова — генеральна директорка ТОВ «Південна енергетична компанія». Компанія є одним із лідерів енергетичного ринку в напрямах будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, проєктування, постачання електрообладнання, аудиту технічного стану підприємств, а також у розробці техніко-економічного обґрунтування. В умовах війни працівники та працівниці компанії виконують стратегічно важливу функцію для держави, адже здійснюють аварійні роботи на об’єктах енергетичної інфраструктури, зокрема в регіонах, де тривають активні бойові дії.

Олена Чеботарьова пройшла шлях в енергетичному секторі від інженерки-проєктувальниці до генеральної директорки компанії. Обіймає посаду керівниці вже протягом 12 років. Успішно керує компанією фахівців і фахівчинь зі 120 осіб, серед яких 82,5% — чоловіки.

За час її керівництва компанія увійшла у ТОП-10 підприємств, які займаються будівництвом та реконструкцією об'єктів електроенергетики.

Переможниця конкурсу «Жінки української енергетики» в номінації «Керівниця» у 2022 році. Цей конкурс з 2019 року проводить громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна.

Громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» — це добровільна, незалежна професійна асоціація жінок, які працюють у сфері енергетики в Україні.

Членкинями Клубу є понад 200 жінок, серед яких експертки з енергетики, представниці українських і міжнародних організацій в Україні, які працюють у галузі реформування енергетичного сектору України, бізнес-компаній та НУО, народні депутатки України та жінки, які просто зацікавлені у справедливому та сталому розвитку української енергетики.

Щорічний конкурс "Жінки української енергетики" започатковано громадською організацією "Жіночий енергетичний клуб України" у 2019 році.

Метою Конкурсу є визнання вкладу жінок у розвиток енергетичної сфери України та їх підтримка, мотивація для подальших досягнень в енергетиці та споріднених секторах економіки, стимулювання внеску учасниць конкурсу в становлення гендерної рівності в енергетиці, професійному навчанні, науці та профільній журналістиці.

Щорічно визначаються номінації, за якими відбувається Конкурс. Серед номінацій у різні роки були: "Компанія року", "Керівниця", "Працівниця", "Журналістка", "Освітянка", "Лідерка з декарбонізації", "Політикиня", "Волонтерка", "Юристка".

Конкурс проводиться за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна.

Більше про становище жінок в енергетиці читайте тут:

• дослідження "Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України" 2018-2019 роки;

• дослідження "Роль жінок в енергетичному секторі України в умовах війни: до стійкості і рівності" 2023-го року.