Та, що прояснила долю українського жіноцтва: феномен Наталії Кобринської - підсумки онлайн-лекції в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ

Наталія Кобринська – засновниця українського жіночого руху, письменниця, перекладачка, редакторка, громадська діячка. Її по праву називають «духовною матір’ю українського фемінізму» (Мілена Рудницька»), «гарячою і невтомною репрезентанткою» жіноцтва» (Іван Франко), яка в середині 1880-х років заклала основи нового світосприйняття й позиціювання жінки в суспільстві та сформулювала актуальні дотепер засади українського фемінізму. 8 червня 1884 року Н. Кобринська заснувала в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) першу жіночу інституцію «Товариство руських женщин», згодом разом з Оленою Пчілкою видала жіночий альманах «Перший вінок», згуртувавши жінок по два боки політично розділеної України. Їй належить ідея подання петицій до австрійського парламенту про доступ жінок до освіти та створення дитячих садочків (так званих зáхоронок). Від часу знайомства з Франком Н. Кобринська стає однією з чільних постатей і лідерок свого покоління. 

Першочерговою настановою Н. Кобринської-феміністки було «впливати на розвій жіночого духа через літературу», тому вона створювала для жінок актуальну й якісну лектуру, щоб формувати їхній інтелектуальний світогляд. Цьому сприяли створені нею видавничі серії «Наша доля, перекладна серія «Жіноча бібліотека» та власна творча спадщина, значна частина якої сфокусована на образах жінок. «Феміністка зродила письменницю», – зауважила сучасниця цю істотну віху життєтворчості Кобринської. 

За лаштунками образу Кобринської як «невтомної борчині за права жінки» захована її драматична життєва історія – раннє овдовіння, шукання шляхів самовираження, непорозуміння з оточенням, яке не сприймало її  емансипаційних ідей, внутрішні вагання із двома редакціями заповітів, дилема вибору між Болеховим і Львовом, проблема зреченого материнства на користь громадської праці, воєнне лихоліття і трагедія смеркального життя на самоті. Зрозуміти цей складний життєвий світ Н. Кобринської допоможуть цінні документальні артефакти – спогади сучасників, автобіографія та листування письменниці з найвідомішими постатями української історії та закордонними діячами. 

Цікаві факти життєпису Н. Кобринської. Упродовж життя вона приховувала свій справжній вік аж на 4 роки. В історії особистісного становлення Кобринської важливу роль відіграла ґрунтовна самоосвіта та досвід себетворення як цілеспрямованого шляху до мети. Сучасники називали Кобринську «справжньою дамою з товариства», бо своєю фізичною красою, грою на фортеп’яні, небуденністю духа, стилем дрескоду вона завжди звертала на себе загальну увагу. Доленосним для її письменницької кар’єри і феміністичної діяльності став приїзд до Відня, де Кобринська дебютувала як літераторка й звідки привезла в Галичину емансипаційні ідеї. На схилку літ письменниця драматично переживала самотність, боялася старості, недуги і смерті. Великим потрясінням була для неї Перша світова війна, але попри страх, вона вірила, що наслідки війни можуть стати історичним шансом для України, тому всіляко долучалася до благодійних акцій для фронту. У своєму заповіті Кобринська заповіла власну автоепітафію на своїй могилі – «Мене вже серце не болить». 

Переглянути лекцію в записі. 

ЇЇЛЕКТОРІЙ: «Та, що прояснила долю українського жіноцтва»: феномен Наталії Кобринської - Genderculture Space

Watch on YouTube

Цей зовнішній вміст потребує вашої згоди. Зверніть увагу на нашу політику конфіденційності.