Тези лекцій
Опубліковано підсумки онлайн-лекції Алли Швець "Подав руку жіночим змаганням: Іван Франко і жіночий рух", в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ.
Іван Франко – відомий протофемініст, палкий ініціатор й популяризатор українського жіночого руху. Своїми творами, публіцистичними працями, наставницькою підтримкою жінок-письменниць він підготував ґрунт для зародження емансипаційних ідей в Галичині й сприяв його популяризації та розвитку. Першим важливим словом в царині жіночого питання і жіночої рівноправності стала Франкова ґрунтовна студія "Жіноча неволя в руських піснях народних" (1883). На його думку, "Мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками".
Іван Франко сформував ціле покоління талановитих письменниць, для яких він став літературним ментором, виробляв їх письменницький хист, редагуючи твори й сприяючи їхній публікації. В силовому полі Франкового наставництва були і Наталія Кобринська, Уляна Кравченко, Олеся Бажанська, сестри Ольга та Михайлина Рошкевич, Євгенія Бохенська, Климентина Попович, Анна Павлик, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Олена Кисілевська та інші. Таким чином Франко активно сприяв зародженню жіночого письма й появі цілої когорти літературних талантів. Знайомство І. Франка із зачинателькою жіночого руху Н. Кобринською дало змогу спільно реалізувати важливі суспільно-культурні заходи.
8 грудня 1884 року в Станіславові за активної підтримки й організаційної участи Івана Франка було засновано "Товариство руських женщин" – першу жіночу інституцію в Галичині. Він всебічно висвітлював цей захід в пресі, опублікував статут "Товариства", завдяки чому ця подія здобула великий резонанс. Особисто присутній на установчих зборах організації І. Франко, зачитував вітальні телеграми й привітав новостворену інституцію власною поетичною присвятою "Женщина". У спільних планах Франка й очільниці "Товариства" Кобринської було видання жіночого часопису за Франковою редакцією, але цей задум не вдалося втілити.
Особливою була заслуга Івана Франка в підготовці й виданні жіночого альманаху "Перший вінок" 1887 р., який став актом єднання жінок Галичини й Наддніпрянщини. Хоча Франкового імені на титулі альманаху не зазначено, його роль на всіх етапах видавничої історії збірника надзвичайно важлива – від укладання плану та структури, посередництва в підборі авторок, контактування з дописувачками, безпосередньої редакторської участи і аж до промоції видання (рецензії альманаху в українській та польській пресі та його розповсюдження).
Попри видавничий успіх "Першого вінка" як важливого документу життя української жінки, згодом Франко змінив своє бачення розвитку жіночої періодики. Замість продовження альманахової традиції і видання "Другого вінка", він запропонував змінити формат на газетний – більш ощадливіший, легший в укладанні та ширший за спрямуванням. У цьому Франко тоді зумів переконати чимало жінок, і знову сприяв змістовому наповненню вже нового видання, на цей раз не залучивши до нього Н. Кобринської, що суттєво загострило їхні взаємини. Втім ідею нової газети не вдалося реалізувати, оскільки залучені Франком молоді редакторки Олеся Бажанська та Ольга Франко, не захотіли ставити свої підписи як редакторки.
Зацікавлення І. Франка жіночим питанням помітне упродовж усієї життєтворчості – в його публіцистиці, листуванні, перекладній і художній спадщині. 1898 р. І. Франко опублікував власний переклад праці Кеті Шірмахер "Жіночий рух у Франції і Німеччині". У своїх художніх творах порушував питання жіночої емансипації, економічної залежності жінки, жіночої недолі, створив цілу галерею художніх типів жіноцтва. Найвідоміші Франкові твори з цієї теми – "Між добрими людьми", "Украдене щастя", "На дні", "Маніпулянтка", "Для домашнього огнища", "Чи вдуріла?", "Перехресні стежки", "Великий шум" та ін. Тому за словами Наталії Кобринської, Франко, який "не раз подав руку жіночим змаганням до самостійності, заслуговує вповні на признання і вдячність того жіноцтва".
Переглянути лекцію
