Тези лекції
Опубліковано підсумки онлайн-лекції Олени Галети - "Творчині української дійсности - Софія Яблонська: мандрівка навколо світу у пошуках дому", в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ.
Софія Яблонська здобула літературне визнання як авторка тревелогів "Чар Марока", "З країни рижу та опію" і "Далекі обрії", які вийшли у 1930-х роках у Західній Україні. Народившись 1907 року у священичій родині поблизу Львова, Софія Яблонська ще дитиною й підлітком зазнала поневірянь під час Першої світової війни і важких повоєнних років. Тоді ж вона пообіцяла собі прожити життя так, щоби ніхто не зміг вигнати її з дому. Так почалися її мандри: спочатку на навчання і пошуки акторського визнання до Парижу, а вже звідти – з фотоапаратом і кінокамерою до Марокко й Китаю. 1934 року Софія Яблонська втілила свою найсокровеннішу мрію – вирушила у навколосвітню мандрівку, відвідавши Порт-Саїд, Джибуті, Коломбо, Сайґон (тепер Хошимін), Хюе, Ханой, Лаос, Пномпень, Анґкор, Банґкок, острів Пенанґ, Синґапур, острів Ява, Перт, Сидней, Окленд, озеро Вайкаремоана, Веллінґтон, острів Раротонґа, острів Бора-Бора, Сан-Франциско і Нью-Йорк.
В Парижі Яблонська знайомиться як з українськими митцями-емігрантами, так і з молодими французькими художниками із "групи поетичної реальності", які надихають її писати. Ближче знайомство з Крістіаном Кальяром, Ірен Шампіньї, Еженом Дабі, Беатріс Аппіа спонукає її до подорожі до Марокко і ведення щоденникових записів, а в наступних стосунках із канадським поетом Аленом Ґранбуа Яблонська усвідомлює, що мандри й письмо – шлях її самопізнання і самостановлення. Першими читачами і редакторами її подорожніх нарисів стають Володимир Винниченко і Михайло Рудницький. Їхнє листування засвідчує, як із непевної своїх сил початківиці Софія Яблонська перетворюється на авторку з унікальним досвідом і власним голосом, здобуває підтримку друзів (Роман Турин, Степан Левинський) і визнання читачів.
Письменницький голос Софії Яблонської виразно жіночий і виразно антиколоніальний. Вона не лише створює тексти, які відображають світ у його стосунках сили і влади з усвідомлено жіночої перспективи, – вона також підносить питання про пригноблювані групи й спільноти, про їхню здатність промовляти і бути почутими та зрозумілими. Яблонська створює нову поведінкову модель, надихаючи своїх читачок і шанувальниць. Не випадково її публікації з’являються у західноукраїнських жіночих часописах, а листування з Оленою Кисілевською, Лідією Бурачинською, Стефанією Чижович, Кароліною Федорович (Дарією Віконською) показує широке коло громадських та літературних зацікавлень. Вони обговорюють тогочасну літературу, насамперед твори Ірини Вільде, Катрі Гриневичевої, Наталени Королевої, Дарії Ярославської, Наталії Лівицької, Олени Теліги, й дискутують про образ і роль жінки у модерному суспільстві.
Творчість Софії Яблонської свідчить про формування її літературного стилю, який відображає зміни у світовідчуванні й світогляді. Від авантюрно-афективного письма письменниця переходить до глибоких рефлексій і роздумів, замислюється над культурними різницями й універсальним сенсом людського існування, що проявляються в уявленнях про красу і смерть, – те, що здатне людину захоплювати і жахати. Тексти Софії Яблонської набувають все складнішої структури, з розлогими описами і діалогами, зі складними моделями комунікації, спонукаючи читача робити власний вибір у культурному багатоголоссі. Своєрідним четвертим – і завершальним – тревелогом стає її книжка спогадів "З мого дитинства", видана після смерті авторки. Це книжка про батьківство і спадкоємство, про відданість власному покликанню й відповідальність перед іншими, про недосконалість людської природи і силу любові, про відвагу і страх, прийняття і розуміння. Врешті, це книжка про повернення як найважливішу мандрівку – повернення до власного Дому, який потрібно ще збудувати.
Лекція у записі доступна тут.
Лекторка – Олена Галета, докторка філологічних наук, професорка Львівського національного університету імені Івана Франка та Варшавського університету, запрошена професорка Українського католицького університету. Членкиня Українського ПЕН.
